На бульварі Бобринського у центрі міста сміляни часто бачать майстриню, яка продає в’язані яскраві іграшки та сувеніри ручної роботи, що складені у велику валізу. Це харків’янка Дар’я Александрова. В’язані іграшки та сувеніри вона виготовляє ось вже 10 років. Це її хобі, яким вона займалася у рідному Харкові до війни та продовжує займатися тут.
До Сміли вона приїхала у вересні минулого року разом з чоловіком та двома дітьми — десятирічною Майєю та восьмирічною Кірою. З 23 березня сім’я мешкала у Черкасах. Потім переїхали до нашого міста.
Сміла їй дуже сподобалася. Дар'я мешкає тут вже п’ять місяців і, звичайно, сумує за рідним домом, досі болісно реагує на невтішні новини з Харкова.
Чим так привабило маленьке містечко на Черкащині харків'янка Дар'я Александрова поділилася зі Сміла.City.
В'язані іграшки й сувеніри ручної роботи Дар'я Александрова продає на бульварі у центрі Сміли. Фото: з архіву Дар'ї Александрової
Сміла — атмосферна і компактна. Тут все знаходиться поруч
Смілу родина Дар'ї обирала ще з-поміж кількох невеликих міст Черкащини. Були у Шполі та Кам’янці, але наше місто сподобалася найбільше.
«Сміла — затишна і комфортна. Люблю такі атмосферні міста, де багато історичних пам’яток. Центр дуже подобається. Тут все близько і під рукою. Я знайшла донькам гуртки, про які вони мріяли і художню студію поряд. Шкода лише, що немає нормальних тротуарів. Ще дратує те, що на пішохідному переході біля пожежної частини часто не хочуть зупинятися автомобілі коли переходиш дорогу. А так все мені у Смілі подобається», - ділиться переселенка враженнями від перебування у нашому місті.
Квартиру в Смілі родина шукала через знайомих. Досі не можуть знайти квартиру батькам Дар’ї, яких хочуть забрати до себе поближче. Їх евакуювали з харківського району Салтівка. Батьки Дар’ї — пенсіонери. Мама в Харкові ще працювала, а тато досі відновлюється після інсульту. Нині вони мешкають у знайомих в Черкасах. Батьки чоловіка залишилися у Харкові на Салтівці. За них у невістки і сина нині душа болить найбільше.
Улюбленим місцем відпочинку Дар’ї та її доньок у Смілі стала набережна, міський парк, дитячий майданчик та пішохідний бульвар Бобринського.
«Дуже було приємно, коли побачили катамарани на набережній, бо ми у Харкові їздили відпочивати на таких. Дітям дуже сподобалося. І взагалі набережна дуже доглянута. Парк подобається у центрі, де багато озерець і місточків. Дуже приємно там гуляти. Дітям подобається дитячий майданчик біля «Укрпошти». Вони часто ходять туди. Мені особисто до душі припала пішохідна вулиця – бульвар Бобринського, де можна спокійно пройтися і не озиратися на машини. Я мріяла, щоб така вулиця була у Харкові, але в нас її нема», - каже Дар’я.
Доньки Дар’ї — Майя і Кіра навчаються онлайн у школах, в яких вчилися в Харкові. Дівчата відвідують дитячу бібліотеку у Смілі, де проводять різноманітні заходи для дітей з числа ВПО та смілян в рамках проєкту «Культурний фронт».
«Бібліотека для дітей у Смілі дуже класна. Там багатий і достойний книжковий фонд, є сучасна література на різні смаки та й колектив там приємний. До них завжди хочеться приходити», - розповідає Дар’я.
Старша донька Дар’ї Майя відвідує школу танців «Рrincess Dance», молодша Кіра ходить до дитячого клубу «Аяшки» при Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, дитячої театральної студії «МІКС», що у Будинку дитячої та юнацької творчості. Таку ж театральну студію Кіра відвідувала у Харкові. У Смілі дівчинку залюбки прийняли до театрального гуртка, де вона вже двічі виступала разом з іншими дітьми. Ще Кіра відвідує танцювальну студію «Flying Dance», де займається гімнастикою. А по суботах сестрички ходять на майстер-класи у художню студію «Art country».
«Де б я не була в Смілі ніколи не чула нічого поганого про переселенців. Коли з іграшками сиджу на бульварі, підходять інші переселенці. Ми спілкуємося, морально підтримуємо один одного», - каже Дар'я.
Її будній день починається традиційно як і для кожної мами: онлайн-уроки дітей у школі, приготування сніданку, гуртки у дівчат, прогулянки, ввечері - виконання домашнього завдання. Улюбленим хобі майстриня займається вночі, коли ніхто не заважає.
Під час вимкнення світла Дар'я працює з ліхтарикомФото: з архіву майстрині
Роботи Дар’ї можна переглянути у Facebook, на сайті онлайн-магазинчика та на платформі «Etsy». Частину коштів від проданого вона передає на нитки, тканину для сіток і кікімор чи на інші збори волонтерів.
Вироби Дар'ї Фото: з архіву Дар'ї Александрової
Після пережитого в Харкові триматися на плаву майстрині допомагають діти та психотерапевтичні зустрічі у батьківському клубі в Центрі соціальних служб у Смілі.
З Харкова Дар’я та її чоловік вивезли й трьох котів. Вони нині мешкають разом з ними. А до цього жили з родиною в Черкасах.
Троє домашніх котів переїхали з сімє'ю до СмілиФото: з архіву Дар'ї Александрової
Ми чули вибухи, але я нічого не зрозуміла
Війна для Дар’ї Александрової не починалася несподівано. Про неї говорили всі і всюди, але жителі одного з найбільших і найкрасивіших міст України ніколи не думали, що все буде саме в таких масштабах. За місяць до війни жінка то збирала, то розбирала тривожні валізи.
Мирний Харків до війниФото: з архіву Дар'ї Александрової
24 лютого родина Дар’ї прокинулася від вибухів. Дар’я спочатку нічого не розуміла та навіть запитувала чоловіка чи вестимуть вони дітей до школи.
«Потім прийшло повідомлення, що навчання не буде. З нашого будинку нічого не видно, а там, де живуть однокласники моїх дочок на Олексіївці, добре видно і чути вибухи. Ми були вдома, потім на ніч побігли в метро. Вдома вже не можливо було знаходитися. Мама у мене дуже емоційна. У неї цілий день серце вилітало», - згадує Дар’я перші години війни і проходження шляху від нерозуміння ситуації до осягнення всього жахіття.
«Зрозуміли настільки все страшно коли в нашій школі повилітали вікна і коли 1 березня стався вибух у центрі Харкова на площі Свободи. Тоді працювала артилерія, місто обстрілювали з повітря. У нас там ще з 2014 року стоїть намет волонтерів, багатьох знаю. Тому перші хвилини після вибуху на площі — це суцільний потік смс у моєму телефоні з питанням: «ви живі?». Тоді я зрозуміла, що це все страшно і надовго», - розповідає Дар’я.
Сім'я Дар'ї в Харкові до війниФото: з архіву Дар'ї Александрової
Одну зі станцій метро харків’яни перетворили на справжнє маленьке містечко
У Харкові Дар'я має квартиру в п’ятиповерхівці у районі Павлового поля. Місяць з початку війни її сім’я жила на станції метро 23 серпня. Звідти на кілька хвилин бігали додому, аби взяти теплі речі, воду, ліки, книги, іграшки для дітей, щось поїсти, по-можливості помитися - і бігом назад.
Метро у Харкові на початку повномасштабної війни стало прихистком для тисяч людейФото: з архіву Дар'ї Александрової
В метро переховувалося понад 1,5 тисяч харків’ян, які самотужки зробили станцію більш-менш придатною для проживання. Чоловіки щодня перевіряли документи осіб, що заходили до метро, щоб ніхто чужий не заніс вибухівку. Волонтери під обстрілами привозили їжу.
«Люди приходили голодні, без речей, перелякані…Самотужки понашивали ковдр, аби було чим вкриватися. У нас була зачистка, і на два дні повністю закрили метро, не можна було нікуди виходити….Ніхто так особливо продуктами не запасався, взяли з собою якесь яблуко, печиво. Було страшно, що буде голод…Ще були люди інсулінозалежні, і треба було їм шукати ліки», - згадує зі сльозами на очах Дар’я той страшний місяць життя в метро.
Побут у метро організували як могли Фото: з архіву Дар'ї Александрової
Для переселенців у метро виділили робочу кімнату, де Дар’я разом з іншими жінками нарізали хліб, видавали супи, годували людей, хтось прибирав. Працівники станції жили там же, додому не ходили….
«У метро було багато дітей. Треба було їм організовувати ігровий простір, відволікати від подій. А як тут відволікати, коли сама на межі нервового зриву? Але збирали всі сили в кулак і намагалися не показувати своїх емоцій», - розповідає Дар’я.
На станції метро 23 серпня родина провела місяцьФото: з архіву Дар'ї Александрової
У метро з ними перебували і троє домашніх котів. Всі вони сиділи в одній переносці.
«І собаки, і тхір, і кролик, кого там тільки не було... Волонтери привозили корм. Деякі люди, які прийшли без домашніх тварин, під кінець обзавелися домашніми улюбленцями, бо чимало їх харків’яни покидали. Тож треба було дбати . Але для дітей це була хоч якась розрада. Вони гралися з домашніми тваринами і це їх трохи відволікало й заспокоювало», - розповідає переселенка.
Хіба таке дитинство мають згадувати діти?Фото: з архіву Дар'ї Александрової
У Черкасах плела кікімори та знову звикала до нормального життя
Після місяця проживання у метро Дар’я з родиною переїхали до Черкас. Добрі люди допомогли їм знайти паливо, яке тоді було в дефіциті. У Черкасах родина оселилися у однокурсника тата Дар’ї. Щоб якось відволіктися від пережитого, жінка пішла плести кікімори у Центр допомоги армії.
Дар'я приміряє власноруч виготовлену кікіморуФото: з архіву Дар'ї Александрової
«Я психологічно вигоріла. В Черкасах зустрічалися люди, які не дуже гарно відгукувалися про переселенців, і це було боляче. Були такі, що відкрито ображали. Але негатив і хейт — це досвід. Це робить мене сильнішою, дає розуміння, що немає смислу довіряти всім. Є такі переселенці, яким нічого не потрібно, але й серед місцевих є такі ж байдужі. Взагалі, мені довгий час не вірили, що я з Харкова, бо розмовляю українською. Але що тут дивного?», - каже Дар’я.
У волонтерському центріФото: з архіву Дар'ї Александрової
Люблю ілюстровані дитячі книги та захоплююся в’язанням іграшок
За освітою Дар’я маркетолог. Вищу освіту здобувала у НТУ«Харківський політехнічний інститут», який закінчила у 2007 році.
До народження старшої доньки Майї вона працювала у видавництві «Клубу сімейного дозвілля», а після народження меншої Кіри — у видавництві «Vivat». Невдовзі сім’я прийняла рішення, що більше користі буде, якщо мама буде вдома та займатиметься дітьми і домашніми справами.
Майстриня і її роботи.Фото: з архіву Дар'ї Александрової
Виготовляти в’язані іграшки та сувеніри Дар’я почала у 2012 році. Спочатку робила їх для доньки, а потім вже на замовлення. Талант до в’язання Дар’я успадкувала від мами.
Перший майстер-клас Дар'ї з дітьми у арт-терапевтичній спільноті в Харкові. Фото: з архіву Дар'ї Александрової
Дар’я була учасницею харківського ярмарку хенд мейду «Артішоп». Перед Новим роком провела свій перший майстер-клас з в’язання м’якої іграшки для дітей у Харкові. Надалі мала проводити цілу серію таких навчань, але плани зруйнувала війна.
Будуємо плани на найближчий тиждень і не далі…
«Про повернення зараз не йде мова, адже обстріли міста не припиняються. Особливо вразливими стали діти. Вчора старша донька почула про вибух у Харкові і знову розплакалася. Вона дуже переживає за дім», - каже Дар’я.
Трикімнатна квартира родини вціліла, хоча район потерпів від обстрілів. В ній Дар’я з чоловіком нещодавно зробили ремонт, перед війною збиралися замовити меблі на кухню, але не встигли...
«Повертатися додому страшно, бо не хочеться сидіти там і трястися постійно. Хочеться, щоб діти мали змогу зростати, розвиватися, щоб вони були спокійні, а не в постійному стресі. Я собі такі маленькі плани ставлю: пережити лютий, березень, дожити до кінця навчального року, а там буде видно», - ділиться думками Дар'я, яку війна навчила цінувати мить, що є зараз.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
