Редакція Сміла.City поспілкувалася з переселенкою з Бахмута Тетяною Щербанюк і дізналася, чи важко знайти житло в нашому місті, а також розпитала про подробиці життя жінки.
«Із травня 2022 року нам почало сильно діставатися, обстріли відбувалися щодня. Хорошого в Бахмуті нічого не було: снаряди літали над головою і поруч, літаки бомбардували. Все, що можна уявити погане, ставалося там», – розповідає героїня про рідне місто.
Бахмут станом на 19 травня 2023 рокуФото: З мережі "Інтернет"
Спочатку бахмутці дуже боялися повітряних атак, а потім звикли до них... Тетяна говорить, що ще навесні довелося забити вікна дошками, щоб не вилетіли одразу ж. Розповідає, що на її вулиці практично всі будинки знищені. Жінка дивується, що її власний дім залишався неушкодженим принаймні доти, доки не виїхала у вересні 2022 року. Пояснює це тим, що має невеличку хату, оточену деревами з різних боків; мабуть, ворог не помітив помешкання. Наразі невідомо, чи будівля ще ціла, чи ні. Дуже шкодує, що вдалося забрати з собою під час евакуації тільки одного собаку, а іншого песика і двох котів змушена була залишити.
За її словами, гуманітарну допомогу з кінця весни до осені минулого року привозили 3-4 рази. Щоправда, така ситуація була на околицях населеного пункту, у центрі забезпечували необхідним частіше. Однак більшість мешканців не мали змоги дістатися туди через постійні обстріли. Говорить, що ліків вистачало, адже вчасно закупила їх, а також донька передавала перевізниками, поки була змога. Їжі теж було вдосталь, так як її привозили хоч і рідко, зате багато: за раз по 7 кг риса, макаронів, багато масла, цукру та інших продуктів.
«У хороший час можна було б і магазин відкрити, продавати харчі», – жартує жінка.
За словами героїні, доросла донька, що проживає у Дніпрі, дуже давно вмовляла її переїхати. Але матір увесь час відмовлялася, не хотіла покидати дім. У вересні минулого року все ж таки довелося залишити оселю, адже сестра буквально вивезла Тетяну в Дніпро, де та перебуває з дочкою донині. Робота доньки пов’язана з постійними роз’їздами країною, тому дівчина часто не буває вдома. Щоб не почуватися самотньою у великому місті, де зовсім нікого не знає, Тетяна вирішила переїхати до Сміли, куди нещодавно перебралися земляки.
У нашому місті жінка ще не була жодного разу. Шукала житло в інтернеті, де дуже багато пропозицій купівлі (у тому числі і на виплат), оренди, в обмін за абсолютно різними цінами. Є все: від старих, майже зруйнованих домів, що потребують термінового ремонту, до розкішних котеджів із гарним видом на місто з балконів. Придбати оселю можна в середньому від 100 тисяч гривень до 2 мільйонів. Орендувати реально від 1000 до 8 500 гривень на місяць, причому приватні будинки переважно дешевші, ніж квартири. Героїні пощастило досить швидко і легко знайти підхожий варіант. Усього через 2-3 дні пошуків знайомі, теж переселенці з Бахмута, запропонували орендувати непогану 2-кімнатну квартиру на першому поверсі багатоповерхівки. Вони надіслали фото. За словами героїні, згідно зі світлиною та описом це звичайна квартира з газом, водою, електроенергією, опаленням, меблями і технікою. Наприкінці травня героїня особисто приїде у Смілу оглядати помешкання.
Тематичне фото з інтернету
Два останні роки, які провела в рідному місті, Тетяна працювала кухаркою у школі, до цього також була помічницею продавця в магазині. Хоча героїня за освітою кондитерка, однак першим місцем роботи став психоневрологічний інтернат, на який витратила 20 років. За її словами, не можна так довго працювати в подібних закладах, адже психіка не витримує. Та в ті часи не було кращих варіантів. У Смілі бажає потрапити у свою стихію і випікати хлібобулочні вироби. Проте говорить, що тут влаштується, куди зможе.
«Я праці не боюсь. Життя зараз таке, що перебирати не доводиться», – каже вона.
Тетяна на роботі в Бахмуті
Наприкінці згадує про деяких українців, які «випали з реальності», забули, що в країні війна і дозволяють собі ображати переселенців. Жінка намагається не звертати уваги, але, за її словами, однаково щоразу відчуває камінь у грудях, коли вкотре чує: «Понаїхали тут. Забирайтеся звідси».
Незважаючи ні на що, героїня переконана, що добрих людей у нас значно більше.
