Інга Гончаренко - директорка Смілянського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, активна громадська діячка. Від початку повномасштабного вторгнення волонтерить разом з працівниками центру та допомагає внутрішньо переміщеним особам.
Редакція Сміла.City поспілкувалась з нею та дізналась більше про шлях до мети і діяльність центру.
Початок шляху
Інга Гончаренко за освітою філософ, викладач соціально-політичних наук та психолог. Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Розповідає, що освіта, яку отримала, була настільки фундаментальною та базовою, що спираючись на неї, може багато вдалих професій опановувати під час роботи. Зараз працює директором Смілянського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
«Я дружина військового і приїхати у Смілу було обставиною нашого шлюбу. Я закінчила університет, склала кандидатський мінімум і не думала тоді навіть, що опинюсь в цьому місті. У нас була маленька дитина і я була в декретній відпустці.
90-ті роки зараз складно описати. Це був той час, коли за хлібом, молоком треба було вистояти 3-годинну чергу. Ми змушені були переїхати у Смілу, тому що чоловік постійно був на роботі, а я була одна з дитиною», - згадує героїня нашого матеріалу.
Уже тут шукала роботу і запропонувала себе як спеціаліста зі свого фаху. Тоді створювався відділ молоді у виконавчому комітеті і з того часу працює у цій галузі. Також певний час працювала у міській раді, де обіймала посаду заступника міського голови з гуманітарних питань в каденцію Андрія Колесника . Потім повернулась на своє місце в Центр соціальних служб, де працює дотепер.
Складнощі під час роботи
Пані Інга розповідає, що складнощі є завжди, тому що спеціальність «людина-людина» - це обумовлені труднощі. Коли люди щасливі і в них все гаразд, вони зазвичай не спілкуються з такими спеціалістами. Вони мало дотичні до соціальних послуг. Складні життєві обставини, з якими стикаються родини, можуть бути різні. Люди приходять у центр не просто. Кожне життя - це історія та біль.
Інга Гончаренко під час роботи Фото: Смілянський центр соціальних служб
Каже, що з дітьми найлегше знайти спільну мову. Вони дуже чутливі, щирі, ще не зашорені, не мають стереотипів моделей поведінки і ще не навантажені ролями, які грають.
Емоційне вигорання під час роботи з людьми
Інга Гончаренко розповідає, що не можна бути байдужими у такій професії. Коли працюєш з ситуацією, людина обов’язково «включена». Відсторонення не дає допомоги. І кожен приходить у центр для того, щоб отримати цю «включеність» до ситуації. Якщо людина не отримала зворотній зв'язок від когось, вона не йде з ним на контакт далі. У випадку контакту з клієнтом, родиною чи окремою людиною, обов’язково має бути налагоджена довіра і взаємозв’язок. Якщо цього немає, людина не відкриється, ситуація не розбереться, і в результаті не відбудеться допомоги.
«У нашому випадку, чим менше людей прийшло, тим вони щасливіші. Я маю дуже багато друзів й інколи я стаю для них порадником. І коли довго мені хтось із знайомих не телефонує, я знаю, що у них все добре. Так я себе втішаю у житті.
Хочу також додати, що одна людина нічого б не досягла. У нас справжня зіркова команда і я шаную та поважаю кожного фахівця, який працює у нас. Це непроста робота. У наших працівників поєднується фаховість та хороші людські якості. Загалом людяність - це найдорожчий скарб, який має бути у нашій професії. У нас надзвичайна команда, у якій кожен незамінний», - зазначає героїня нашого матеріалу.
Команда Центру соціальних службФото: Смілянський центр соціальних служб
Цінність професії
Директорка Центру соціальних служб каже: «Перше - це те, що людина відчуває, що вона не самотня, тому що отримавши тут підтримку, допомогу, пораду, вона змінює модель своєї поведінки. Це автоматично. І цінність в тому, що ми можемо передбачити якусь нехорошу ситуацію і надалі її застерегти і уникнути. Я вважаю, що це найбільша цінність».
Вплив повномасштабної війни
Інга Вікторівна розповідає, що війна дуже вплинула на кожного з нас. Ми усі зараз ще в лютому. Не важливо, який день чи місяць, тому що у свідомості ще лютий і ми чекаємо умовний переможний травень. Роботу центру довелося швидко переорієнтувати і адаптувати. Був великий потік людей, який їхав у місто і шукав очима, думками і серцем поради, підказки. Усе починалося з елементарних партнерських стосунків. Маленьким дітям надавали памперси, продукти харчування. Потім почали звертатись волонтери. У центру був уже напрацьований авторитет, були контакти з громадськими організаціями, які вмить переорієнтувались на потреби війни. Почали робити хаби, пункти обігріву, надавати підтримку елементарними речами. Люди йшли, відчуваючи, у цьому місці їм зможуть допомогти.
До сьогоднішнього дня робота йде так само. Є хаб по роботі з внутрішньо переміщеними особами. Зараз цей хаб розширився до співпраці з міжнародним фондом UNICEF від ООН, де створили вже й точку роботи з дітьми.
Волонтерська діяльність Фото: Смілянський центр соціальних служб
«Наша основна діяльність - це підтримка, адаптація, вихід із кризи, подолання горя, внутрішньої трагедії. Більша робота буде ще після перемоги, тому що перемога, яка на війна буде зроблена воїнами, а перемогу в мирі треба буде зробити нам. І ця перемога буде, коли ми всі остаточно одужаємо, бо ми всі хворі. Нам треба буде всім оговтатись від того болю, втрат, відчаю, які ми всі отримали і замінити, тому що пусте місце не може бути. Нам швидко треба буде замінити на ціннісні речі, на українські, життєствердні цінності, успішність, любов», - зазначає директорка Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Додає, що у роботі допомогла достатня кількість партнерських стосунків. Уже були хороші якісні тренери, команда фахівців, які мали низку професійних тренерських курсів, починаючи від ефективного батьківства, про тайм-менеджмент, проектний менеджмент тощо. За рахунок напрацьованого вже мали авторитет та визнання. І це допомогло залучити кошти, партнерів, об’єднатись в єдине і працювати вже на нову задачу.
Плани та мрії на майбутнє
«Я хочу, щоб і надалі установа, яка тут у місті стала таким центром підтримки, змогла подолати і лишити в місті велику кількість щасливих людей. Я хочу, щоб ми змогли організувати допомогу сім’ям з дітками і щоб ця допомога була не тільки словом, а у нас була велика можливість організовувати гуманітарні великі частини допомоги, тому що переселенців зараз багато у місті і сміляни звертаються і кажуть, що нам також важко і ми хочемо, щоб і до нас повертались і давали якусь допомогу. Але дуже не хочу, щоб всі просили. Хочу, щоб ми приходили і давали. А щоб це робити, у нас має цього бути в достатку. А значить ми розраховуємо, що будуть ті партнери, які захочуть з нами реалізовувати ці ідеї.
Фото: Смілянський центр соціальних служб
З особистого у мене в планах ще стільки дізнатись в цьому житті. Я розумію, що багато не знаю. І ще я собі поставила таку ціль - побувати в тих героїчних містах, про які сьогодні Україна багато говорить. Хочу побачити їх переможними та щасливими», - ділиться планами пані Інга.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
