Анастасія Задерновська народилась у Маріуполі, проте вже достатній проміжок часу проживає у Смілі. Жінка активно волонтерить з самого дитинства. Зараз є засновницею ГО «Хвіст» з порятунку домашніх та диких тварин. Залучила 2 фонди, які допоможуть Смілі подолати проблему чисельності безпритульних тварин.
Редакція Сміла.City поспілкувалась з Анастасією у форматі інтерв’ю «10 питань за 10 хвилин». Ми дізнались детальніше про волонтерську діяльність, проєкти та вплив повномасштабного вторгнення.
Чи є у вас домашні тварини? Якщо так, то скільки?
«Так, в мене на сьогоднішній день постійно проживають 5 котів і 1 собака. Ще з вчорашнього вечора в мене також проживає маленьке кошенятко. Йому десь місяць і 3-5 днів.
Складно буває справлятись, тому що в умовах квартири все ж таки краще тримати менше тваринок. Їм мало місця і це не дуже зручно. Якби у мене був приватний будинок, то там було б більше тварин, але їм було б зручніше і мені теж. А так вже як є, бо ці всі тваринки врятовані. Хто з переломами або хворобами. Деякі навіть хронічні захворювання мають. Їх не можна випускати, бо вони не виживуть. Тож усі живуть у мене»
Які у вас були емоції після отримання гранту імені Олексія Кісілішина?
«Це були не просто емоції. У мене текли сльози і я десь хвилин 20 не могла написати відповідь та подякувати, тому що мені надіслали лист у нашій переписці з менеджером у вайбері. Вона сказала, що мене обрали однією з переможців. І я не могла сформулювати відповідь, тому що в мене був просто шквал емоцій. Я особисто не знала Олексія, але в мене є добрі знайомі, які його знали. Як ми знаємо, його вже немає в живих. Він загинув в Оленівці у полоні. А цей грант - це величезна честь.
Олексій був моїм земляком. Він також з Маріуполя. Також був зоозахисником, волонтером. Таких людей дуже мало і його, на жаль, тепер немає. Це тяжко. Щодо гранту, то я хочу подякувати «UA Animals», що вони зробили такий грант. Вони багато роблять для тварин, рятують їх. Дійсно крута команда, на яку хочеться рівнятися. Тож мої емоції - це радість, якщо можна так сказати, але це і біль. Цей грант допоможе багатьом тваринам. Він буде направлений на облаштування перетримки для тварин, яка вже з’явилась у нас в Смілі»
Як ви почали займатись волонтерством?
«Немає жодної дати, коли я почала це робити. Це почалося з дитинства. Узагалі моя мама рятувала тварин ще зі свого дитинства. Тож це у нас така сімейна хвороба так би мовити. Я пам’ятаю, що у нас з дитинства були кошенята, цуценята: підібрані, хворі. Ще не знали тоді, як їх правильно лікувати. Але це було ще з самого дитинства з сім’ї, тому немає ніякої дати початку. Це було завжди»
Як повномасштабне вторгнення вплинуло на вас особисто та на вашу діяльність?
«У мене багато рідних мало не загинули. Був втрачений зв'язок з моїми 5-річними племінниками, сестрами, двоюрідною бабусею, тітками та дядьками. Ми навіть не знали, чи вижили вони. Це було жахливо те, що ми пережили. Дякувати Богу, що у нашій сім’ї ми нікого не втратили. Дуже пощастило вижити усім моїм родичам.
На мою особисту діяльність в принципі вторгнення не вплинуло. Я як носила завжди тварин додому хворих, так і продовжую це робити. Проте так як моя волонтерська діяльність тягнеться ще з Маріуполя, ми також організували гуманітарну місію і одні з перших везли у місто гуманітарні корми. Коли це все відбувалось, на блокпостах були дуже здивовані військові, бо людям там мало, хто віз, а тут більше 2 тон ліків і кормів для тварин.
Тож повномасштабне вторгнення дійсно вплинуло на моє життя в усіх сферах: діяльності, особисте життя тощо. Мені здається життя зараз розділилось на «до» та «після». Якийсь сюрреалізм відбувається з 24 лютого»
Як вам вдається поєднувати роботу та волонтерство? Чи виникають складнощі?
«Насправді я сама думаю, як мені вдається встигати та поєднувати це. По-перше, я думаю, що в мене просто «золоте» керівництво, тому що, хоч я прошу людей телефонувати мені після робочого дня, але люди все одно цілий день телефонують, записуються на безкоштовні стерилізації безпритульних тварин. Тож мені не вдається нормально це поєднувати. Це просто величезна втома. І це насправді дуже важко, тому що відпрацювати з 9 до 18 і поміж цим складати заявки на залучення фондів, грантів. Я буду чесною, мені дуже складно в цьому плані.
Мені допомагає триматись ідея. Ідея, що у нас буде створено Центр допомоги тваринам. Це можливо зробити. І він був би швидше, якби міська рада змогла виділити будівлі, проте, на жаль, відповідної будівлі немає, тому це на якийсь проміжок часу відтягується. Проте ідея, що ми можемо жити в більш гуманному, безпечному суспільстві. Я розумію, що така кількість безпритульних тварин - це дійсно проблема. І хоч я дуже люблю тварин, проте я розумію, що не подобається громадянам Сміли. Тобто ця кількість безпритульних собак - це ненормально. Треба, щоб стерилізації здійснювались правильно. Повинен бути великий об’єм, короткий проміжок часу та кількість. Усе це має бути поєднано і тоді буде результат»
Фото: з особистого архіву жінки
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
