Тетяна Литвин народилася в Євпаторії. У Харків переїхала у юному віці на навчання. Там же вийшла заміж та залишилась жити. До війни працювала художником в дизайн-студії, яка займається розписом стін, інтер’єрним живописом.
Редакція Сміла.City поспілкувалась з Тетяною та дізналась більше про її діяльність, облаштування у Смілі та виїзд з Харкова.
Як почалася війна
До війни жінка активно займалась волонтерством, допомагала в Екохабі, сортувала відходи. Волонтерила на фестивалях, допомагала організовувати виставки. Протягом останнього року була в декреті, має маленьку дитинку. З Харкова жінка з родиною виїхали одразу 24 лютого. Тетяна розуміла, що війна почнеться, тому була готовою і заздалегідь зібрала всі необхідні речі. Коли 24 лютого почули вибухи, одразу взяли речі та поїхали.
«Ми готувались до цього, бо багато було інформації. Я слухаю різних журналістів, читаю медіа і вони показували зйомки зі супутника, яка велика там стоїть армія, скільки техніки і я точно розуміла, що їх не просто так там зібрали. Вони були «вагітні» війною і як вони віджали Крим, які були там наративи. Я влітку їздила додому до батьків і все це чула, бачила, скільки там будується воєнної інфраструктури. Розуміла, що це все так просто не закінчиться», - розповідає Тетяна.
У Смілу жінка приїхала, бо тут живуть батьки її чоловіка. Це було в плані, який вони розробили на випадок повномасштабного вторгнення росії. Знали, що Харків дуже близько до кордону і тому планували поїхати якнайдалі з міста. Родина жила на окружній і вже у перший день там було дуже гучно. Довго не думали лишатись чи ні, бо безпека дитини - це найголовніше.
Тетяна у підвалі малює людей Фото: з особистого архіву Тетяни
Тетяна розповідає, що виїхати виявилось не так то просто. 24 лютого чоловік почав одразу бронювати квитки на потяг, але їх вже не було. Коли він телефонував з приводу автобусів, щоб уточнити час реєстрації, вже закінчились місця. Тоді вони зателефонували батьку і він зі Сміли виїхав машиною по них в Харків. Чоловік одразу пішов зняти гроші в банкоматі, купив переноску другому коту, бо була тільки в одного. Узяли два рюкзаки з речами і поїхали.
Дорога до Сміли та облаштування на новому місці
Дорога була дуже довгою. Скрізь - черги, затори. Добирались 12 годин, лише до Полтави їхали аж п'ять. Зазвичай, це все відбувається набагато швидше.
Коли приїхали у Смілу, протягом місяця приймали тут людей, які також вимушено покинули домівки через росію. Допомагали своїм знайомим, тим, хто зупинявся у Смілі та їхав далі, людям, які жили в садочках та школах. Приймали всіх у себе вдома, домовлялись із сусідами.
Шукали ліжка, ковдри. До допомоги цілий під’їзд підключився. Щодня розміщували близько 17 людей, готували їм їжу. Трішки заспокоювали, бо у них був стрес: вони тижнями жили в метро, вдома взагалі не були. Потім ці переселенці почали давати контакти своїм знайомим, друзям і сім'я вже допомагала людям, яких взагалі не знала. Тетяна розповідає, що приїздили люди і з Броварів, і з Лисичанська. Всі вони були дуже сильно шоковані. Особливо важко було тим, хто їхав з дітьми, тваринами. Одного дня у них жило аж 8 чотирилапих в одній кімнаті.
«У нас не було якоїсь депресії на початку. Ми постійно перебували в русі, допомагали іншим людям. Наша мама дуже емоційна. Їй треба було кожного дня готувати їжу на велику кількість людей, випрати постіль, попрасувати. І протягом усього місяця ми кожну повітряну тривогу бігали в підвал. Емоційно і фізично дійсно втомлювались, але депресії чи вигорання не було. Врятувала постійна робота. Було страшно, але коли розумієш, що ти щось робиш, хоч якоюсь краплинкою допомагаєш, то тоді більше віриш в те, що все буде добре», - згадує Тетяна.
Жінка з родиноюФото: з особистого архіву Тетяни
Волонтерська діяльність
Батьки чоловіка Тетяни волонтерять з 2014 року. Батько постійно допомагає армії. Збирає гроші і відносить їх в фонд, якому довіряє. Мама - вчителька теж з активною позицією. Після приїзду у Смілу Тетяна також продовжила волонтерити.
«Я не розумію, як інакше просто можна допомогти. Кожен із нас зараз має щось робити для допомоги і нашої перемоги. Коли у волонтерському штабі «Січ» з’явилась дитяча кімната, я змогла приходити туди і плести сітку. Домовленість там була така, що одна мамочка сидить з усіма дітьми, а інші волонтерять. Усі займались різними справами: готували обід, плели сітки, робили свічки, цигарки. Я почала ходити до них плести сітку, бо щодня лише сиділа з дитиною. Люди перестали їздити і я відчувала, що мені треба теж чимось допомогти. Батьки казали, що наша сім’я вже достатньо допомагає. Я кажу, що ні, кожен має щось робити. Тоді якраз з’явилась ця дитяча кімната, де можна було залишити дитину і допомагати», - каже Тетяна.
Жінка розповідає, що організація «Січ» дуже багато робить. Зараз активно допомагає переселенцям. Також організовують концерти, збирають гроші на підтримку армії.
З часом з'явилась можливість допомагати переселенцям у сфері освіти, оскільки Тетяна має вищу художню освіту, проходила багато різних тренінгів, курсів з культурного менеджменту, це їй підходило.
«Я написала заяву, що я б взяла в цьому участь і я вмію. Ця бібліотечна система запропонувала мені проводити заходи. Це гранд від США, компанія IREX. І в Україні вони співпрацюють з «ВільноХаб» і «Мріємо та діємо». Про «ВільноХаб» я чула ще в Харкові. Вони співпрацювали з організацією БУР (Будуємо Україну разом). Тому я одразу погодилась навіть як волонтер чимось допомагати, бо мені цікава їхня діяльність», - розповідає героїня матеріалу.
З початку серпня Тетяна включилась у роботу бібліотеки і тепер допомагає проводити різні заходи. Спеціально для цієї роботи вона пройшла навчання з медіаграмотності та кібергігієни, тренінги з психологом та з'ясувала, як працювати з травмованими людьми. Каже, що це все дає можливість передавати свої знання далі. Вважає, це дуже необхідним, адже медіаграмотність зараз надзвичайно важлива, бо агресор проводить дуже багато інформаційно-психологічних атак.
«Дуже важливо розуміти, де факт, де судження, а де на нас намагаються емоційно вплинути. Це треба давати зі школи, бо відтоді, як дитина бере в руки телефон і заходить в Ютуб, вона вже починає жити в цій соціальній мережі і впливати на перегляди своїми лайками, вподобаннями. Хтось вже робить контент.
Я проводила у бібліотеці для дітей лекцію з медіаграмотності. Готувала матеріал для старших дітей, але була і малеча. Спочатку я у них спитала, що вони взагалі знають. Потім на основі цієї інформації пояснювала матеріал. Їм важливо знати, що таке проплачена реклама, фейк, дезінформація. Дітям потрібно розповідати, де правда, а де кривда», - каже Тетяна.
Протягом вересня жінка буде проводити у центральній міській бібліотеці лекції з медіаграмотності для усіх охочих віком від 10 до 25 років. Вони відбуватимуться щосуботи, а перша пройде вже 10 вересня о 14:00. Розповідає, що цю інформацію дуже важливо доносити як дітям, так і дорослим, щоб ніхто не потрапив на гачок російської пропаганди.
«Я брала участь у виставці в Лондоні і зараз в Німеччині. Мої знайомі та художниці, з якими я вчилася, поїхали за кордон. Там знайшли можливість розповісти про Україну і виставити свої роботи. Вони залучили і нас. Ми надіслали свої роботи в гарній якості, а вони роздрукували як плакати, листівки, наліпки. Це продавалося за кордоном і гроші надсилалися нам, а я конкретно вже пересилала у Культурний шок Олега Каданова. Це теж хороша можливість допомогти та зробити свій вклад у перемогу», - розповідає жінка.
Також Тетяна була учасницею благодійному ярмарку, що проходив у Смілі на бульварі Графа Бобринського. Вона малювала портрети, за які люди кидали гроші у банку. Потім ці кошти відправлялися на допомогу військовим.
Жінка разом з родиною втекла від війни з Харкова, проте не сидить склавши руки, а робить усе можливе, щоб допомогти Україні та наблизити нашу перемогу.
Матеріал створено в рамках проєкту “Життя війни” за підтримки ГО Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
