Разом зі мною в навчальному центі служив Максим Терехов – мешканець села Костянтинівка Черкаського району. На початку листопада 2023 року нас мобілізували та відвезли туди в одному автобусі. Цей скромний хлопчина виявився справжнім героєм, який втратив ногу, рятуючи побратимів. Про нього йдеться у цьому матеріалі.
Максим працював на території цукрового заводу в Смілі, виготовляв паливні брикети. Має дружину та двох діточок. Щоб зупинити ворога, він залишив рідних та мобілізувався. По розподілу, став навчатися на водія.
Раніше він не служив у армії. Уявлення про неї складалося із розповідей знайомих та Інтернету. Зізнається, що очищував гіршого. Але в перший же день знайомство з ротним, який намагався підбадьорити, давав наставлення та жартував, почало змінювати і його ставлення. Також там дуже смачно годували. За два с половиною місяці курсант пройшов базову та фахову підготовку та завів нових друзів.
З друзями
«Щирий і вірний побратим. Надійний та безкорисний, завжди прийде на поміч в тяжку годину. Це якраз ті якості, які характеризують Максима», - розповідає про побратима військовослужбовець із позивним Д'Артаньян.
Курс молодого бійця – не легка справа. Інструктор, якого охрестили між собою Борода, завжди вимагав більшого від курсантів. «Проблема на 15», - шепотіли між собою солдати, коли бачили Бороду зліва. Але Макс ніколи не скаржився, і на його обличчі часто можна було побачити посмішку. До того ж у частині був дуже душевний старшина, який підтримував хлопців мудрими наставляннями, а якщо у когось був день народження - публічно вітав на загальному шикуванні.
Час навчання швидко минув, дійшло діло до розподілу по бойових частинах. В нашу роту надійшли заявки на водіїв від різних частин. Макс обрав одну з них, яка тримала позиції на Бахмутському напрямку. Але опинившись там, дізнався, що насправді були потрібні стрілки. Попри це – узяв собі позивний Драйвер.
Друзі роз’їхались з навчального центру по різних частинах, але не втратили зв’язок. У Сигналі створили групу для спілкування. І коли Драйвер одним із перших пішов на три дні «на роботу» - дуже переймалися.
«Ці три дні були для нас одними з найважчих, оскільки зв'язку з нашим Максом не було і не було інформації, що з групою загалом. Ми дуже зраділи, коли Максим вийшов до нас на зв'язок і повідомив що все гаразд. І ніхто з нас не міг на той момент подумати, що все не очікуване попереду," – згадує Степан Якуба.
Коли Макс вийшов на зв’язок, розповів, працював на нулі на спостережному пункті. Ворог атакував з мінометів та танком, але обійшлося.
Але у наступний вихід Макса на нуль все сталося інакше. Була ніч. Хлопці заходили групами на позицію. Перша група дісталася без проблем. Другу - накрили дронами та двох поранили. Драйвер був старшим третьої групи. Разом з побратимом вони з носилками пішли рятувати поранених. Через десять хвилин знайшли першого. Макс прийнявся йому допомагати, а напарник пішов до іншого, який був на 15-
У повній темряві наш герой швидко наклав на руку і ногу турнікети пораненому. Той сказав, що зможе по тихеньку йти. Тому Макс залишив носилки та повів пораненого пішки у більш безпечне місце.
«Коли я йшов по носилки, почув, як до мене наближається дрон. Потім він завис наді мною. Тільки хотів назад відступати – біля правої ноги вибух, спалах. Відразу шок, спека та пекельний біль. Наче хтось відкрив краник з якого хлинула кров,» - розповідає про той жахливий момент Драйвер.
Таким вибух бачить вночі оператор дрона
Він упав та наклав собі турнікет на праву ногу, з якої швидко уходила кров. У ліву ногу теж потрапили уламки, але великої кровотечі не відчувалося. У стані шоку він встав та зробив десять кроків. Пекельний біль знову звалив його на землю. Але здаватися Макс не збирався – він почав повзти на руках. Біля свого бліндажа його помітили та допомогли дістатися більш безпечного місця. Врятували й бійця, якому Макс накладав турнікети.
У напівнепритомному стані Драйвер чекав, коли з’явиться можливість евакуації в лікарню. Він ще тоді зрозумів, що залишиться без ноги. Турнікет врятував життя, бо перекрив кровотечу. Але без кровообігу тканина може відмерти за дві години навіть в теплу пору року.
Через 7-8 годин його привезли до найближчих медиків. Після уколу, який вони зробили, отямився в реанімації в Дніпрі вже без ноги. Потім перевезли ближче до дому.
Зараз його постійно відвідує дружина та діти. А він, як справжній герой, не засмучується.
У лікарні з дружиною
«Нову ногу прироблять і будемо ще бігати! Життя на цьому не кінчається. Головне, щоб діти не бачили війни, щоб вона скоріше закінчилася та щоб українці повернулися живими та здоровими,» - каже Максим Терехов.
