Михайло Шевчук відомий у Смілі та поза нею, як військовий капелан, волонтер та священнослужитель.
Редакція Сміла.City поспілкувалася з отцем Михайлом та дізналася про його капеланську діяльність, написання православної книги та створення "Пиріжкового батальону".
Освіта, родина та перша книга
Михайло Шевчук родом з села Живачів, Івано-Франківщини. На Черкащину він потрапив у 2000 році, коли йому, як священослужителю, прийшов запит їхати. Здобув за своє життя три вищі освіти - спочатку аграрну, потім закінчив факультет психології, згодом вступив до духовної семінарії.
“Кожна людина має свої плани, але Господь над нами має свої, які не завжди збігаються з людськими планами. Моя перша вища освіта - агрономія, а вже коли я вступив до семінарії духовної, коли став священиком, мав намір викладати духовні цінності дітям. Тож вступив в Національний університет Федьковича, закінчив факультет психології, психолог і релігіознавець, викладач релігієзнавчих дисциплін”, - каже Михайло Шевчук.
Пан Михайло має трьох синів, двоє з яких продовжують православну діяльність, чи можливо це назвати династією православних священиків, розповів отець Михайло.
“Ще зарано про це казати. Але, це все Господь обирає. Якщо у людини є бажання, а воно збігається з Божими, то звичайно від цих планів нікуди не дінешся”, - з посмішкою відповідає Михайло Шевчук.
Михайло Шевчук є не лише волонтером, священиком, педагогом, а ще має хист до написання книг. Першу свою книгу він видав у 2010 році. Та після перемоги України планує написати ще.
“Книга має назву “Готуємося до сповіді і причастя”. Люди дуже часто хочуть йти до сповіді, хочуть йти до святого причастя, але не знають, як це робити. Кожному потрібно було індивідуально пояснити, розказати, розтлумачити, а це забагато забирає часу. І, практично, треба говорити одне й те саме, для того щоб людина пізнала, що означає важливість таїнства сповіді, таїнство святого причастя. На що треба звернути увагу, коли ти до цього готуєшся. Це і спонукало зробити якийсь зразок, щоб людина проаналізувала, прочитала.
Після нашої перемоги хочется написати ще, бажання є, але зараз багато часу займає капеланська, волонтерська робота. На написання книги часу немає”, - наголошує Михайло Михайлович.
Волонтерська та капеланська діяльність
З 2015 року Михайло Шевчук їздить на фронт, читає молитви, підтримує воїнів психологічно, привозить необхідні речі та смаколики. У 2014 році він одним з перших в Україні став військовим капеланом. Отець Михайло розповів, наскільки важлива така підтримка нашим захисникам.
“Кожна людина потребує духовної підтримки. А коли людина потрапляє у бойові дії, у стан небезпеки, то вона потребує її ще більше. Моральної, психологічної, навіть братерської. Стосовно капеланства, це ще війна не почалась, а мене направили на навчання у Київ, у 2014 році. Усіх бажаючих зібрали у Пущі-Водиці і провели перші курси капеланства. Згадуючи всі ті навички, які вони надали, вони звісно ще були “сирі”, бо це була практика з міжнародних капеланських структур, а вже в наших бойових діях набивається практика своя. Тому що, в українських воїнів, свій менталітет і, звичайно, що воно адаптується до цих умов.
На фронті це моральна підтримка, це щира молитва, ще сповідь, підтримка рідних і близьких. Навіть був такий випадок, коли потрібно було спілкуватися з однією сім’єю, у яких були непорозуміння, і завдяки Божому промислу і моїм намаганням сім'я збереглась і до сьогодні”, - розповідає отець Михайло.
Михайло Шевчук часто їздить на передову та передає допомогу захисникам. Це і продукти харчування, і цигарки, і одяг. Воїнам дуже не вистачає домашньої, маминої їжі. Паралельно з волонтерством і капеланством прийшла ідея створити “Пиріжковий батальон”. Смілянки печуть добреники, які хлопці з передової вже назвали “Маминими пиріжечками”.
“Кожен раз при поїздці розумієш, що потрібно нашим хлопцям. Звичайно, що картопля, вермішель, крупа є. А хочется такого домашнього, що мужчина хоче, чи якоїсь квашеної капусти, чи огірочка. Наша одна смілянка пише на ящику “Мамині пиріжечки”. І звичайно, вони такого потребують, бо там цього немає. Окрім пиріжків ми привозимо і інші смаколики. З осені ми робимо заготовки: і бочки квашених помідор, і огірків.
І салати возили, і сало возили. Отаке домашне, що хлопець хоче. Наш “Пиріжковий батальон” завжди старається зробити для них. І коли приїзжаємо, то чуємо “О, а мамині пиріжечки є?”. І от воїни беруть пиріжки в руки і ти відразу відчуваєш радість, що ці пиріжки “прийшли” на місце, де вони потрібні. Захисники дуже вдячні нашим волонтерам, нашим жіночкам “Пиріжкового батальону” - розповідає Михайло Шевчук.
За весь час війни відбувається багато щемливих історій, кожна з яких закарбовується в пам’яті. Михайло Михайлович поділився однією з них.
“Були різні історії, більше всього це чуттєві історії. Якось ми передавали листи від смілянських школярів та дітей, нашим захисникам. І коли хлопці читають ці листи ти бачиш як у них у очах бринять сльози. Тебе це настільки вражає, і ти звичайно відчуваєш ще більшу потребу, що треба робити такі вчинки. Що треба робити ту справу, яка веде нас до Перемоги.
Не один раз я був у нашого побратима, Дібрівного Михайла, “Гайдамаки”. Для мене це було шоком, що його не стало, такого воїна. І взагалі, всі ці зустрічі мають свою особливість. Насамперед в тих позиціях, де поруч смерть, ти відчуваєш, як вони тягнуться.
Коли я був бригадним капеланом 57 бригади, приходив на бойові позиції Пісків чи інших опорних пунктів, то звичайно воїни раділи, що капелан приходить саме туди, де смерть поруч літає і, звичайно, що відчуваєш вдячність від них, що ти прийшов, що ти помолився, що благословив їх. Це їх надихає”, - каже Михайло Шевчук.
Війна дуже виснажує воїнів, волонтерів та всіх українців. Михайло Шевчук розповів, що якщо б він не був священиком, він би вже був на фронті.
“Я розумію душею, що якби я не був священник, я був би на фронті. Але оскільки я священик я не маю права брати зброю до рук. Бо моя зброя це Хрест Хрестовий, я по мірі можливостей, що по моїй священній, капеланській, волонтерській лінії, можу зробити, щоб пришвидшити перемогу і допомогти нашим хлопцям. Відвідуючи їх підіймати, їх моральний, мотиваційний дух, щоб боротися з цим злом, яке прийшло на нашу землю”, - наголошує отець Михайло.
Матеріал створено в рамках проєкту “Життя війни” за підтримки ГО Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)
