Любов Терещенко, керівник театру "Перевесло" допомогає ЗСУ з 2014 року. Її волонтерська діяльність не зупиняється і зараз. Разом з смілянами-однодумцями, вони відкрили волонтерський центр ДФТГ №1, де активно працюють на перемогу.
Редакція Сміла.City поспілкувалася з Любов'ю Терещенко та волонтерами центру та дізналась все про їх діяльність.
Волонтерство з 2014 року
З 2014 року Любов Терещенко та небайдужі сміляни почали свій шлях волонтерства. Шили плащі, спальники для воїнів. Цим займалася безпосередньо Любов Терещенко. Потім зустрічалися на Майдані у Смілі з однодумцями.
"Ми зустрічалися, говорили, що можливо буде і повноцінний напад. Ми обговорювали це, але не були до цього готові. Розраховували, що вони не полізуть на нашу землю. Ми вірили в це, але ж десь підсвідомо відчували, що це може бути. Чим ближче ми були до 2020 року, тим сильніше це відчувалося", - розповідає волонтерка.
Зокрема у той час все робили те, що і зараз: швейна справа, грошові збори, тільки у інших масштабах. За 8 років багато хто з волонтерів, з якими починала Любов Терещенко, переїхали. Але основний кістяк зберігся і досі.
Відкриття волонтерського центру
Сам центр відкрився як ДФТГ - добровольче формування територіальної громади міста Сміла. У центрі окрім смілян, працюють на перемогу і переселенці, які в'яжуть кікімори так кроять рукавички.
"Близько тридцяти людей волонтерять у центрі ДФТГ, хтось безспосередньо у штабі, а хтось вдома. Дуже багато задіяних людей у цій справі. Тут на місці вяжуть кікімори, плетуть сітки. Дівчата, які шиють балаклави, білизну - це роблять вдома. Хлопці в гаражах роблять окопні свічки, Також ми робимо обереги, смаколики для наших військових. Нам дуже допомогає 8 школа, які і вяжуть сітки, і кікімори, і передали нам ялиночки від дітей, ми ці вироби передамо на ЗСУ. І 10 школа також багато допомогає, і технікум харчових технологій", - ділиться Любов Терещенко.
Вироби від ЗОШ №8, які поїдуть до наших воїнів
Кому допомогати, а кому ні - не обирають: допомогають усім. До центру звертаються хлопці з різних підрозділів, їм передають те, за чим вони прийшли. Також багато смілян їздить на передову та надає допомогу.
"Ми не ділим на своїх та чужих. Хто звертається тому і допомогаємо, якщо чогось немає - збираємо кошти та відправляємо. Чи продуктами, чи якимсь одягом, те що ми можемо. Ми підходимо до всього з такими думками, щоб вони там на передовій, відчули домашнє тепло. На сітки ми додаємо ще обереги", - ділиться Любов Терещенко.
Сміляни, які працюють у волонтерському центрі, дуже відповідально підходять до своєї справи. Як розповіла Любов Терещенко, це дуже перевірені люди, яким вона довіряє на 100 відсотків.
"Вони душу вкладають в цю справу. Світла немає - вони сидять працюють, сім'ї свої кидають, чоловіки вдома готують, а дівчата біжать сюди. В цих людей якесь таке бажання, не знаю як це пояснити. У них очі горять, вони його хочуть зробити, як краще. Кожна людина вкладає частинку себе в ці речі. Якщо вже робити, то робити якісно. Я раніше не бачила цих людей по Смілі, це якісь інші люди. Вони всі тут як одна дружня сім'я. Вже все повиносили з дому. Пенсію отримають 2000, а несуть сюди 200 гривень, або рукавиці робочі. Це низький уклін цим людям та подяка. Я їм на кожному кроці дякую. Ці люди дійсно роблять величезний вклад в Перемогу", - ділиться жінка.
Допомогають ДФТГ 1 школи, технікуми, церкви та небайдужі люди зі Сміли. Вони безмежно вдячні кожному, хто долучається до їх справи.
"Ми також дуже дякуємо владі, за це приміщення. У нас дуже багато речей, у нас ще є склад. І було дуже складно спочатку. Але дякуючи Овчаренко Ігорю Степановичу, він особисто домовлявся за це приміщення, і мер дозволив там працювати. Люди також безмежно вдячні, що дали можливість робити те, що пришвидшує Перемогу", - поділилася Любов Терещенко.
Центр співпрацює ще з фабриками, які надають матеріали для виготовлення плащів, для ковриків карематів, для подушок танкістів, для рукавичок снайперів. Зокрема, з Чигиринською фабрикою, з фабрикою "Сніжана" та швейним цехом.
Наразі допомога від центру ДФТГ передається Новою поштою.
Спілкування з волонтерами
Редакції Сміла.City вдалось поспілкуватися ще з волонтерами та дізнатися в них, чому вони допомогають. Всі бажають лише одного - Перемоги України.
"Я вже нічого не хочу, я хочу дожити до Перемоги. Інших бажань ніяких немає. Почути, влитися в цю атмосферу. Це буде неймовірно", - поділилася волонтерка Зоя.
"Я у цьому приміщенні з 1977 року. Тут було училище, а зараз я сюди прийшла, я не могла стримати сліз, що я тут можу бути, де я починала своє життя у Смілі. Я з такою радістю плету оці кікімори, щоб вони захищали кожного нашого снайпера", - каже волонтерка Євдокія.
"От коли ми в 2014 році всі дружно стояли у Смілі на Майдані, а потім в'язали сітки по холодних училищах, отак вдіті стояли в'язали, то оце основне ядро прийшло сюди. І ми збирали донати, і наші хлопці їздили в Київ на Майдан зі знаменами, і ми допомогали. А з лютого як почалася повномасштабна війна, до нас стільки людей доєдналося, Ми всі тут працюємо для того, щоб ця клята війна закінчилась", - розповідає волонтерка Тетяна.
Про Любов Терещенко, колеги відзиваються також позитивно.
"Коли ми йдемо додому, тут залишається Любов Іванівна, їй ще треба доплести, дов'язати, дошити, бо їм на завтра треба відправляти. Оце така вона людина. Ми сьогодні прийшли, а вона вже тут, таке відчуття, ніби то вона тут ночує", - поділилися волонтери.
Матеріал створено в рамках проєкту “Життя війни” за підтримки ГО Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)
