Яна Юрченко - активна волонтерка зі Сміли. Працює у сфері фінансів, але від самого початку повномасштабного вторгнення допомагає нашим захисникам та волонтерить. Зокрема, проводить збір коштів для воїнів, є генератором ідеї організувати благодійний ярмарок, та загалом робить усе можливе, аби ми стали на крок ближче до омріяної перемоги.
Редакція Сміла.City поспілкувалася з волонтеркою у новому форматі наших інтерв’ю «10 питань за 10 хвилин». У неформальній обстановці жінка розповіла нам про свою діяльність та відповіла на запитання.
Опишіть себе трьома словами (прикметниками). Як зазначені риси характеру допомагають вам триматися зараз та займатись своєю справою?
- Вперта. Я страшенно вперта і поки я не побачу результат поставленої цілі, я не зупинюсь. Та, що ніколи не зупиняється. Іноді мені навіть здається, що потрібно, щоб поруч була людина, яка мені скаже зупинитись на хвилиночку. Мій ритм життя дуже змінився після 24 лютого. Думаю, як і у багатьох українців. І от коли я не бачу результату, я розумію, що зупинятися ще не час. Тобто та, яка завжди в русі і завжди кудись поспішає та біжить.
Третій прикметник - це емоційна. Я не знаю чи це позитивна риса характеру чи негативна, але іноді емоції зашкалюють. Це можуть бути як добрі емоції, так і негативного характеру. Іноді мені вдається з ними впоратися, а бувають моменти, коли це складніше зробити. Вони у мене так швидко виникають і так швидко можуть зникнути, що моє близьке оточення вже просто звикло до моєї емоційності.
Ми знаємо, що ваш чоловік з перших днів війни пішов добровольцем. Як ви на це відреагували? Як відреагувала донька?
- Тут навіть не стояло питання. Він не те, що не радився, він поставив мене перед фактом і мені не було страшно. Я просто прийняла цей факт, підтримала чоловіка і роблю це надалі. Тобто все, що стосується моєї і фізичної допомоги і моральної підтримки, у нього це є.
Донька відреагувала абсолютно прекрасно, так як вона вже виховувалась в національно-патріотичній сім’ї і для неї це було цілком зрозуміло. Ще коли ходили лише чутки про війну, вона розуміла, що якщо буде повномасштабне вторгнення, її тато буде захисником, її особистим захисником.
Це не було несподіванкою для нас, тому реакція була нормальною і ми не думали відмовляти. Ми знали, що так буде. Навіть я збиралася іти добровольцем, але в сім’ї було б тоді двоє військових і донька, тому ми вирішили, що все ж таки я буду займатись тим, чим займаюсь зараз, а чоловік буде займатись військовою справою.
У волонтерській діяльності донька дуже круто мене підтримує. По-перше, вона сама волонтер. Вони організовують круті проекти з молодіжним простором. Вона мені допомагає. Я з нею раджусь стосовно своїх ідей, вона для мене повноцінний порадник. І я прислуховуюсь до її думок. Я скажу, що у нас повністю сім’я, яка працює на перемогу.
«Моє місце сили - Холодний Яр». Чому саме Холодний Яр? Як на вас впливає це місце та чим подобається?
«Почнімо з того, що історично це місце, яке має неабияку атмосферу. Там відбувалися величезні історичні події. Коли я там, то вбираю всю цю енергію. Я її відчуваю фізично. Це дуже важко описати словами. Люди, які побували в Холодному Яру, мене зрозуміють. Я знову повторю фразу свого улюбленого письменника Василя Шкляра, що той, хто хоч раз побував у Холодному Яру, обов’язково повернеться сюди. Він кличе, він живий, він дихає. Ти відчуваєш кожним кроком, коли наповнюєш легені подихом. Там особливе повітря, атмосфера. Ті 100-літні дуби навіть по-особливому шепочуть від вітру. Там можна залишитись зі своїми думками і ти їх чуєш, не своїм голосом.
Особливо мене надихає місце біля Малярового джерела, там ще Шевченко писав свої картини. Коли я там, в мене завмирає все. Ти просто чуєш свої думки і розумієш, що тут твоє місце. Звідти ідуть твої корені, корені народу. Це все почалося ще з 2014 року, коли вперше був організований фестиваль Нескореної нації «Поклик Яру». Ми його відвідали тоді. Єдиною мотивацією, щоб це зробити, для мене тоді було знайомство з Василем Шкляром. До цього я вагалась, думала це не мій формат відпочинку. Але мене чоловік вмовив і ми побували на фестивалі. Я зрозуміла, що ось це місце, де ти відчуваєш себе на своєму місці.
Коли ми повертались туди не на фестиваль, а просто окремо, без гучних подій, це дуже надихало. І кожного року я обов’язково маю там побувати. Я ніби набираюсь енергією тієї природи. Узагалі Холодний Яр - це урочище, древнє русло Дніпра. Там дуже багато легенд, пов’язаних не лише з козацтвом, а навіть ще з добою князів, лицарів. Усі, хто там побували, відчувають цю атмосферу. І там дійсно холодно, до речі.
Чому Василь Шкляр улюблений письменник? Чим подобається його творчість?
- Ще у школі, коли заходила розмова про сучасну українську літературу, моя вчителька української мови Лідія Данилівна буквально у двох реченнях про нього розповіла. Не знаю чому, але мені запам’яталось саме його ім’я та прізвище. І вже коли я була в дорослому віці, вийшла його книжка «Чорний ворон. Залишенець» про отамана Холодного Яру. Коли я прочитала її, до цього ще жодного разу не була в Холодному Яру. І я фізично відчувала цей потяг, що я маю там побувати.
Його книжка перевернула мою свідомість абсолютно і змінила, мабуть, моє ставлення до Черкащини. До цього мені здавалось, що ми більш зросійщена частинка Україна. Зараз я точно знаю, що Черкаська область - це абсолютно україномовне серце України.
Яна з улюбленим письменником Василем Шкляром
Ви почали волонтери ти від самого початку повномасштабного вторгнення. Як усе почалось? До кого зверталися та як усе організували?
- Насправді це дуже цікава історія. Я почала волонтерити можна сказати з другого дня війни, з 25 лютого. Я зрозуміла, що не можу сидіти на одному місці і пішки від свого будинку - це район Богдана до нашої міської лікарні Семашко я ішла, щоб здати кров. Це єдине, що я могла зробити на той час.
На жаль, час нашого інтерв’ю закінчився і гостя не вклалась у 10 хвилин, тому за правилами нашого проекту саме вона платила за каву. Але ми презентували їй свою фірмову чашку.
На нашому сайті ви зможете побачити ще не один сюжет про волонтерство Яни Юрченко, майбутні проекти та благодійність.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
