Тетяна приїхала з родиною у Смілу з Лиману. До 24 лютого у рідному місті мали 2 магазини. Також почали будувати приміщення нового магазину. Проте повномасштабне вторгнення повністю змінило плани та життя родини.
Редакція Сміла.City поспілкувалась з жінкою та дізналась про власний бізнес, виїзд з Лиману та відкриття магазину у Смілі.
Як відкрили перший магазин у Лимані
У Лимані перший магазин Тетяна з родиною відкрили у 2011 році. Розповідає, що не мали якогось великого стартового капіталу тоді. Починалось усе з 3000 гривень.
«Можу дати таку пораду всім: якщо хочете щось потім почати - відкладайте гроші. Я відкладала 10% свого прибутку на щось. Коли назбирала 3000 гривень, захотілось щось почати робити. Не знаю навіть, як це переросло у такий обсяг, бо навіть на той час ця сума була маленькою.
Я сама шию і мріяла тоді про магазин тканини. Заходила завжди у ці магазини, дивилась, рахувала, скільки треба грошей, щоб закупити тканину. Думала, що це нереально зробити звичайній людині. Проте для Бога немає нічого неможливо. І з 3000 нам вдалося відкрити свою справу», - згадує жінка.
Бізнес у Лимані до 24 лютого
До початку повномасштабного вторгнення расії у Тетяни в Лимані було 2 магазини. Перший - «Шанаретта». Він має авторську назву, якої більше ніде немає. Жінка з рідними самі її придумали, склавши з абревіатури. Магазин мав широкий асортимент, починаючи з творчих товарів. Також займались прикрашанням весіль. Це гелеві кульки, драпіровки, фотозони, арки. Тобто усе, що тільки може бути на весіллях, святах як декорації та прикраси. Також в магазині були тюлі, штори, гардини тощо.
Скарбничка творчості - так Тетяна розшифровує те, що у них було в Лимані. Окрім цього, мають невеличкий салон у місті. До війни почали будувати там ще свій магазин. Купили землю і почали будівництво на 300 квадратів. Цей процес вже дійшов до даху, але приміщення під час війни розбомбили.
Зруйнований магазинФото: з особистого архіву жінки
Початок повномасштабного вторгнення
Жінка розповідає, коли 24 лютого оголосили про початок повномасштабного вторгнення, вони зачинили магазин. Забрали звідти товар, тому що їм не хотіли знижувати ціну за оренду. А один магазин працював ще доволі довго, майже до травня. Увесь цей час залишались з родиною в Лимані. У перші дні в місті ще нічого не було і туди навіть їхали люди з Сєвєродонецька. Там жителі 24 лютого одразу прокинулись від вибухів. У Тетяни вдома навіть жили люди звідти. Вони показували, що там відбувається, розповідали і вона думала, що зрозуміє те, що вони відчувають тільки, якщо не дай Бог у них в місті таке буде. Тобто поки людина сама не пройшла це, вона не розуміє.
Згодом Тетяна вивезла близьких з Лиману, коли вже у квітні там стало «спекотно». А потім з сестрою чоловіка їздили допомагати у місто. Привозили посилки військовим, продукти, ліки людям, які замовляли, тому що аптеки вже не працювали в Лимані. Старались допомогти людям, які цього потребували. Останній раз були в Лимані 20 травня, а 23 він потрапив під окупацію.
«Уже нас не хотіли туди пускати, але якимось дивом ми проїхали туди, привезли людям хліб та інші речі. Було декілька таких вразливих історій. Наприклад, був випадок, як ми давали хліб жінці з чоловіком, а вони ридають і питають, як можна виїхати з міста. І у цей час навпроти горить їх будинок.
Із квітня по травень ми їздили возити допомогу в Лиман разів шість, мабуть. Нам знайомі надали тимчасове житло у місті, яке недалеко знаходиться. Ми там купували ліки, ходили за посилками для військових, які їм рідні передавали. Усе це ми робили самостійно, без допомоги волонтерів. Ми люди віруючі, нас Бог охороняв на всіх шляхах», - розповідає Тетяна.
Також згадує випадок, коли заїхали в Лиман і їм дали лише 3 години, потім жінки мали виїхати. Але поки ми збирались, усім займались, то пройшло десь 5-6 годин. І у той час, як були у місті, чули потужні вибухи. Потім дізнались, що це було на тій дорозі, якою вони мали їхати. Там навіть були жертви. Через те, що затримались, то не бачили цього. Коли потрапили туди, уже було все більш менш спокійно.
«Віримо, що це Бог уберіг нашу психіку, аби ми менше бачили цього жахіття. Усі ті рази, коли ми їздили до Лиману, також забирали когось з людей і старались забрати наш товар з магазину. Ми бачили, що добром це не закінчиться і невідомо було, що з усім цим буде.
Коли ми виїжджали з Лиману, у нас не було якихось мільйонів, які нам треба було забрати. Усе, що у нас було - це наш товар. Вкладались усі гроші в роботу та розвиток. І вся родина допомагала нам у цьому», - каже жінка.
Коли ми з родиною виїхали, то перебували тимчасово у Дніпрі. А потім якось потрапили у Смілу. Тут знайшли гарну церкву. Вона теж активно допомагає людям, які переїхали із зони бойових дій і в кого зараз складна життєва ситуація.
Відкриття магазину у Смілі
Тетяна каже, що товар, який вони змогли забрати з Лиману, це менша частина з усього, що було. Але змогли з цього зробити старт у Смілі. Таким чином і почали.
«22 серпня відкрили в Смілі магазин і пробуємо якось розвиватись. Думали постійно, будемо тут чи ні. А потім вирішили, що треба відкриватись, бо товар у гаражі лежав, а там досить сиро. Ризикнули поки відкритись, а там час покаже. Треба було просто наважитись і почати. Як в принципі усе і відбувається в нашому житті.
Магазин у СміліФото: з особистого архіву жінки
Щоб виїхати, людям теж треба спочатку прийняти рішення і наважитись на це. Не всі ж виїжджають. У нас в Лимані багато людей залишилось. Хтось навіть повернувся, коли він вже був окупований. Люди похилого віку, наприклад, дуже складно приймають такі рішення і частіше вони не хочуть виїжджати, тому діти іноді їдуть до них. У мене є такі випадки серед знайомих», - розповідає жінка.
У магазин, який закрили у Лимані, було пряме попадання. Тетяна каже, що, якби вони не вивезли товар, він весь би згорів там. У Смілі в магазині весь товар, який вивезли, і зовсім трішки ще підкупили. Коли грузили машину в Лимані, вона просто «сиділа». Згадує, як одного разу попросили у них вивезти газель, бо власники виїхали вже, а залишилась лише машина. Уявили собі величезну машину і що зможуть туди загрузити багато товару, але вона виявилася меншою. Проте здолала весь шлях, не зламалась і доїхала до Дніпропетровської області.
Уже в Смілі був такий момент слабості, коли жінці зателефонували і сказали, що розбомбили магазин з товаром у Лимані. Розповідає, що до цього була готова, але все одно дуже неприємно, тому що вклали багато років життя у все це.
«Звісно дуже шкода, були свої плани, але ми стараємось забути всі біди і рухатись вперед, думати про сьогоднішній день. Якщо ми будемо жити минулим, то не буде майбутнього», - каже Тетяна.
Прапори для пожежників
Тетяна каже, що з 11 вересня дуже чекала визволення Лиману. Вставала зранку і лягала ввечері з цими думками. У місті співпрацювали з різними структурами і поруч з магазином було МНС. У магазині їм раніше шили прапори і ось незадовго до визволення вони зателефонували і сказали, що треба 2 прапори, бо вони ж одні з перших заїжджали в місто, коли його звільнили. Тетяна відшила 2 прапори і вони були у них у Дніпропетровській області. Чекали з нетерпінням того часу, як вони заїдуть в Лиман і ці прапори будуть підняті.
Матеріал створено в рамках проєкту “Життя війни” за підтримки ГО Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
