Тетяна Доценко переїхала у Смілу в 5 років. Тут виросла та навчалась, але згодом переїхала на Київщину. До війни працювала методистом у Міжнародному дитячому центрі «Артек» та жила на межі Пуща-Водиця-Горенка-Мощун. Проте 24 лютого змінило життя жінки, як і мільйонів українців.
Редакція Сміла.City поспілкувалася з Тетяною та дізналася, наскільки складно для неї було почати нове життя та відкрити власну справу у Смілі.
Перші тижні війни
Тетяна до останнього не вірила, що ця війна може розпочатись. А із зони бойових дій їй довелося виїхати 3 березня. Розповідає, що в першу ніч до «Артеку» завезли дітей із зони розмежування. Чоловіки-колеги під вибухами їздили їх зустрічати. У Пущі-Водиці, на території дитячого центру, було чути страшні звуки вибухів, проте це місце не зачепило.
«Коли темніло, бачили і чули як з усіх сторін щось літає, гупає або мигає. На щастя, на нашу територію нічого не падало, лише поруч було. Ми, працівники, бачили, чули, розуміли все, що відбувається і постійно молились, щоб нашу територію не зачепило, бо у нас було понад 200 дітей і багато дорослих. Так ми прожили два тижні війни. Воєнні дії посилювалось і перебування дітей на цій території ставало небезпечним. Тому було прийнято рішення дітей та працівників евакуювати. І на початку березня нас усіх вивозили автобусами із супроводом», - згадує Тетяна.
Жінка розповідає, що діти, які були на той час у дитячому центрі, приїхали із зони розмежування і звуки війни їм знайомі, бо вони росли в місцях бойових дій з 2014 року. А для нас, місцевих жителів, вибухи – це нове. Тому дорослі повинні були і зі своїми емоціями справитися і працювати з дітьми та допомогти їм адаптуватися на новому місці, в нових умовах.
Не дивлячись на воєнні дії, педагоги щодня проводили заняття і різні заходи з дітьми, наскільки це було можливо в тих умовах. Таку кількість дітей треба було чимось зайняти, організувати їх час, відволікти від ситуації. І Тетяна, часто казала дітям: «Так, воно гримить, а ми працюємо, виконуємо наші завдання».
«У мене не було сильної паніки та страху. Я старалася зробити так, щоб дати більше спокою дітям. Таку врівноваженість, певно маю, тому що сама вийшла із багатьох життєвих ситуацій та певних психологічних станів, багато прожила у своєму житті і проводжу антистресові заняття і знаю, як справитися з даними емоціями, наскільки це можливо. А головне, рятує віра у Бога. Нам пощастило порівняно з людьми, які жили у Бучі, Ірпені, Гостомелі. Ми проживали за озером у лісі, і у мене було відчуття що ми були як «у Бога за пазухою». Хоч все над нами і навколо нас літало і гриміло, але нас минуло, на щастя», - каже героїня нашого матеріалу.
Чим на початку займалась у Смілі?
Після приїзду до Сміли Тетяна тиждень була вдома. Купила собі картину, яку малюють по номерах, щоб якось відволіктись і розслабитись. Потім вже, коли отямилась, вирішила, що потрібно щось робити, щоб бути корисною і забезпечувати себе. Почала телефонувати у різні місцеві управління, що працюють з молоддю, дітьми та займаються подібними питаннями. Жінка розповідала, що веде антистресові заняття і може працювати зараз і допомагати людям.
«Грошей у мене не було, тому фінансово допомогти не могла. Вирішила робити те, що вмію, і допомогти своїми знаннями. Першими відгукнулася директор Смілянської центральної бібліотеки ім. Олени Журливої. І з березня ми почали проводили там заняття для переселенців, які приїхали до Сміли та самих смілян.
Через деякий час до співпраці запросили у Смілянський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Ці заняття для чотирьох вікових категорій проводяться і до тепер. Учасниками антистресових зустрічей є діти від 4 до 16 років і дорослі», - розповідає Тетяна.
З часом жінка відкрила кабінет у Будинку побуту та написала оголошення в інтернеті. На заняття прийшли перші дітки, а потім їх ставало все більше і більше. Заради більш комфортних умов для дітей Тетяна змінила приміщення і взяла більшу аудиторію, де працює зараз. Розповідає, що там дуже багато років не було ремонту і довелося робити все самим. У цій справі їй допомагала мама, друзі та близькі.
Потихеньку облаштували кабінет. Там доволі спокійно, є столи та окрема ігрова. В одній кімнатці діти грають, а в іншій займаються. Жінка каже, що зараз малечі приходить все більше і більше. Вікова категорія дітей від 2 з половиною до 11 років. Хоча викладачам хочеться, аби прийшли ще підлітки, адже для них це також важливо.
«Коли кількість дітей зросла до 30 осіб різного віку стало фізично складно. Я мала два варіанти: зупинити набір дітей або шукати допомогу. Перший варіант я відкинула, бо багато батьків просили записати на заняття. Відмовити їм я не могла, тому я взяла у партнерство ще викладачів. Це люди-професіонали, з досвідом. Ми думаємо і діємо з ними в одному напрямку, з однаковою енергетикою та емоціями. А це дуже важливо.
Я одразу сказала їм: «Те, що ви професіонали – це одне, але ми повинні спрацюватися, як одна команда. І буду дуже рада, якщо діти до вас будуть бігти з більшою радістю, ніж до мене». Зараз я вже проводжу лише свої заняття з розвитку особистості, а математику, мову, мовлення, читання та логопедичні заняття ведуть інші викладачі», - розповідає жінка.
Школа розвитку особистості та антистресові заняття
Тетяна у Смілі відкрила «Школу розвитку особистості». За її словами, на першому місці тут - людина. Дитина – це також особистість, навіть якщо їй 2 з половиною роки. Вона має емоції, характер, вміння та навички. Через різні ігри та вправи викладачі спостерігають за емоціями дітей, їх поведінкою і настроями. Усе проговорюють, аналізують, шукають підхід до кожної дитини, спілкуються з батьками.
На заняттях розвивають у дітей необхідні життєві навички, відповідно віку, впевненість у собі, самооцінку та ін. Зі старшими говорять про гординю, організаторські здібності, вміння говорити. Також із маленького віку формується врівноваженість, стресостійкість (на їх дитячому рівні).
У той день, коли відбувалося інтерв’ю, одна із вправ у «Школі розвитку особистості» полягала в тому, що маленькі діти повинні були оздобити телевізор (пінопластовий) за допомогою канцелярських різноколірних голочок. Їх потрібно брати обережно і спокійно. Так тренували врівноваженість. Потім кожна дитина відчула себе ведучим з екрана цього телевізора. Малеча просто віталася і робила оголошення. А старші хлопчики та дівчатка розповідали, що для них означає щастя. Таким чином розвивали ще й впевненість у собі та навички публічного виступу.
«Як я вже зазначала, для дітей у нас комплексні заняття - мова, читання, математика, творчість та розвиток особистості. Кожне заняття ведуть 2 педагоги. На початку заняття діти працюють разом в ігровій, роблять руханки чи різні активні вправи. Потім їх розділяють на дві підгрупи. Одна група, наприклад, читає, а інша – займається українською мовою чи розвитком мовлення. Через 20 хв сходяться разом на 10 хв для спільної взаємодії, роблять щось разом і відбувається ротація.
Зараз ми відкрили ще один кабінет і плануємо почати проводити заняття для батьків. Адже для дорослих також важливі різні вправи та тренінги, щоб нейтралізувати постійну паніку і тривогу, яка передається дітям», - зазначає Тетяна Доценко.
Систематичні антистресові заняття Тетяна проводить у Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді щовівторка, у готелі «Сміла». А ще такі зустрічі вона організовує на природі зранку: на набережній чи у парку. Зараз до Тетяни зняти стрес та відволіктись щотижня приходять і люди пенсійного віку. Вона їх ласкаво називає «моя ясельна група». Вони з нетерпінням чекають цих занять і кажуть, що після них, ніби оживають, набираються сили та енергії.
«На природі ми робимо не просту зарядку, а такий комплекс вправ і технік, що допомагає зняти напругу тіла, розслаблює, вивільняє емоції, додає енергії та натхнення. Ми вчимося, як за 1-2 хвилини привести себе до порядку, коли починає з’являтися страх, паніка, агресія. Працюємо з тим, з чим можна справитися самостійно. В інших випадках потрібна ще й допомога психолога.
На недавньому занятті використовували авторську методику Тетяни – малювали сухою кавою. Люди казали, що відчули таке розслаблення, ніби після релаксаційного масажу. Така робота завжди додає легкості та спокою», - каже Тетяна.
Так війна, змінила життя не тільки Тетяни Доценко, а й багатьох людей, дітей, які тепер мають змогу відвідувати розвивальні та антистресові заняття. А врівноважені та спокійніші вони можуть більше допомогти собі, рідним і мати сили та енергію допомагати захисникам для Перемоги України!
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
