Про них треба знати: українські воєначальники-герої, що загинули під час Другої світової війни

Українець народився 29 вересня (12 жовтня) 1912 року в селі Голубівка (нині Дніпропетровська область) у селянській родині.

Вступив до лав РСЧА в 1931 року. Закінчив Качинську військову авіаційну школу льотчиків і працював при ній льотчиком-інструктором. У 1933—1934 роках проходив службу у стройових частинах ВПС СРСР. Улітку 1934 року перейшов на льотно-випробувальну роботу до Науково-випробувального інституту ВПС СРСР. Брав участь у випробуваннях динамореактивних авіаційних гармат Курчевського (АПК-4 біс) на винищувачах І-Z.

У березні-серпні 1938 року брав участь у бойових діях у Китаї: командир авіаційної ланки, загону, ескадрильї. Здійснив 76 бойових вильотів на винищувачі І-16, збив шість літаків супротивника у восьми повітряних боях. У квітні 1938 року літак Григорія збили, чоловіку довелося здійснити вимушену посадку. У липні того ж року його збили вдруге, врятувався завдяки парашуту. У листопаді 1938 року повернувся з Китаю і продовжив льотно-випробувальну роботу. Проводив державні випробування винищувачів І-16 типу 10 з крилом «М» та типу 17, І-16ПС. Здійснив низку випробувальних польотів на І-153 й ДІ-6.

У червні-вересні 1939 року брав участь у боях на річці Халхин-Гол. Здійснив кілька десятків бойових вильотів на винищувачеві І-16, у восьми повітряних боях збив у складі групи чотири ворожих літаки та три особисто. 27 червня 1939 року через відсутність палива здійснив вимушену посадку на ворожій території і протягом трьох діб виходив до своїх.

У вересні-жовтні 1939 року брав участь у приєднанні Західної України в якості радника. Згодом був призначений начальником відділу винищувальної авіації Управління бойової підготовки ВПС РСЧА. Із грудня 1939 по березень 1940 року воював у радянсько-фінській війні.

Із червня 1941 року був учасником німецько-радянської війни. Командував 11-ю змішаною авіаційною дивізією на Західному і Брянському фронтах. Із листопада 1941 року — командувач ВПС третьої армії Брянського фронту, із березня 1942 року — командир восьмої ударної авіаційної групи Ставки ВГК. У травні 1942 року сформував і очолив 215-ту винищувальну авіаційну дивізію, з якою воював на Калінінському і Волховському фронтах.

23 лютого 1943 року загинув у повітряному бою поблизу села Синявине Ленінградської області на винищувачі Ла-5. Похований у москві, в некрополі кремлівської стіни.

Україна не забуває своїх Героїв, тому в рідному селі Кравченка, у Голубівці, спорудили бронзове погруддя військового. Ім'ям Григорія навіть названо вулиці у містах москва і Курган.

Народився Григорій 1900 року в місті Сміла в сім'ї лікаря. Із 1919 року наш земляк був членом ВКП(б), із цього ж часу займався політроботою у війську. У 1920-х роках працював комісаром полку, комісаром кавалерійської бригади, командиром Хорезмської групи військ. У 1929–1936 роках смілянин був у розпорядженні наркома по військових і морських справах (а з 1934 року — здобув звання наркома оборони СРСР).

У 1935 році Штерну надано персональне військове звання «комдива» — командира дивізії. Із березня 1936 року Штерн командував сьомою кавалерійською дивізією Білоруського військового округу, яку прийняв після Г. К. Жукова.

Протягом 1937—1938 років, у період громадянської війни в Іспанії, Штерн під прізвищем Григорович був головним військовим радником при республіканському уряді Іспанії.

Після повернення з Іспанії у 1938 році Штерна призначили начальником штабу Далекосхідного фронту. Брав участь у Хасанських боях та в боях на річці Халкин-Гол. Штерн разом із монгольським маршалом Чойбалсаном здійснював верховне командування над радянсько-монгольськими військами у зоні конфлікту.

За перемогу над японцями 29 серпня 1939 року Штерну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Однак згодом, уже після загибелі смілянина, всі його заслуги підступно присвоїв собі Г. К. Жуков, який тоді був підлеглим Штерна.

Під час радянсько-фінської війни 1939—1940 років Григорій командував восьмою армією.

22 червня 1940 року генерала-полковника Штерна назначили командувачем Далекосхідного фронту. До його обов'язків входило провадити активну роботу з  навчання і укомплектування військ, із чим українець чудово впорався. Створені Штерном дивізії восени 1941 року обороняли москву.

У грудні 1940 року Штерн брав участь у нараді керівництва Червоної Армії.

14 січня 1941 року Штерн був призначений начальником Головного управління протиповітряної оборони Народного комісаріату оборони СРСР. А вже через чотири місяці німецький позарейсовий транспортний літак Ю-52 спокійно приземлився у Москві, минувши всі вартові пости ППО. За такий провал системи ППО Штерна звільнили з посади.

7 червня 1941 року Григорія заарештував НКВС у так званій «Справі авіаторів», котра за суттю була сталінськими репресіями проти вищого та середнього командного складу Військово-повітряних сил та керівників авіаційної промисловості СРСР. На допитах під тортурами наш знмляк визнав себе «німецьким шпигуном», дав показання проти інших воєначальників. 28 жовтня 1941 року чоловіка розстріляли без суду за вказівкою Л. П. Берії.

Смілянин був посмертно реабілітований 25 серпня 1954 року. Через два дні постановою Генпрокуратури СРСР справа Штерна була припинена у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Фото: З мережі "Інтернет"

Народився 1906 року в селі Оксанина (нині Уманський район Черкаської області).

У Червоній Армії з 1924 року. Був курсантом Одеської піхотної і Київської артилерійської шкіл, а також слухачем Військово-технічної академії імені Ф. Е. Дзержинського і Військової академії механізації і моторизації РСЧА. Володів французькою мовою. 

У 35-річному віці став командиром 28-ї танкової дивізії 12-го механізованого корпусу Прибалтійського Особливого військового округу, з якою вступив у бій у червні 1941 року.

Брав участь в оборонних боях Північно-Західного фронту. У серпні 1941 року дивізія під командуванням І. Д. Черняховського брала участь в обороні Новгорода.

Іван — учасник Курської битви, Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції, відвоювання Лівобережної України. У другій половині вересня 1943 року герой разом із побратимами брали участь у форсуванні Дніпра та захопили плацдарми в районах Страхолісся, Ясногородки і на схід від Димера. У листопаді 1943 — квітні 1944 року Черняховський захищав і відвойовував наші землі у Київській наступальній, Київській оборонній, Житомирсько-Бердичівській, Рівненсько-Луцькій та Проскурівсько-Чернівецькій операціях.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року «за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра і виявлений особистий героїзм», генерал-лейтенанту Черняховському Івану Даниловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». У квітні 1944 року уманець став командувачем військами Західного фронту, а після перейменування — третього Білоруського фронту.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 липня 1944 року генерал армії Іван Данилович вшанований другою медаллю «Золота Зірка».

18 лютого 1945 року в районі міста Мельзак (нині Пененжно, Польща) автомобіль героя потрапив під артилерійський обстріл. Черниховський отримав несумісні з життям поранення і помер того ж дня.

У газеті "Червона зірка", яка мала побачити світ 19 лютого, завчасно було набране повідомлення про надання Івану Даниловичу звання Маршала Радянського Союзу. Та оскільки це звання посмертно не надавалося, за вказівкою сталіна видання зняли з друку. Спочатку Черняховського поховали у Вільнюсі (Литва), але в 1992 році прах генерала перевезли у москву на Новодівочий цвинтар.

Фото: З мережі "Інтернет"

Народився Феодосій Родіонович 1902 року в селі Мошни на Черкащині у багатодітній селянській родині. Ріс у нужді, був пастухом. Підлітком підробляв в економії княгині Балашової. Закінчив земську двокласну школу. Працював посильним та учнем писаря сільського кредитного товариства. У 1918 році брав участь у збройній боротьбі проти німецько-австрійських окупантів.

Навчався на командних піхотних курсах у Черкасах, згодом відбував службу в особливому відділі карального батальйону. Із 1924 року займав командні посади в кавалерійських частинах і був направлений на навчання до військово-політичної академії в Ленінграді.

Незадовго до початку Другої світової війни працював військовим керівником у ветеринарному технікумі в Черкасах. Охоче зустрів пропозицію залишитись у ворожому тилу для збройної боротьби. Як досвідченому військовику йому доручили командування зведеним Черкаським партизанським батальйоном. Загін нараховував понад 130 бійців. Партизани дислокувалися в Черкаському бору і не давали спокою німцям. Загін героя пережив особливо холодну і голодну зиму 1941—1942 років.

Загинув Феодосій Родіонович 5 травня 1942 року в бою із Старосільськими поліцаями. Похований у селі Мошни Черкаського району. На честь Феодосія та двох його братів у Черкасах назвали одну з вулиць.

Фото: З мережі "Інтернет"

Народився Олександр у селянській родині в селі Гриньки Полтавської губернії (нині Кременчуцький район Полтавської області). Пізніше перебрався на Далекий Схід.

Був учасником Першої світової війни. В російській армії дослужився до звання старшого унтер-офіцера. У 1917 році самовільно покинув фронт і виїхав на Алтай, вступив у РСДРП(б).

Активно брав участь у громадянській війні в росії — командував партизанським загоном, а потім першим селянським повстанським полком на Далекому Сході.

Після громадянської війни продовжив службу в Червоній армії, закінчив Військову академію імені Фрунзе. Із 1931 по 1937 рік був командиром 53-ї стрілецької дивізії, першої колгоспної стрілецької дивізії і 59-ї стрілецької дивізії. Із серпня 1937 року — старший викладач Військової академії імені Фрунзе.

12 березня 1938 року був заарештований органами НКВС. Перебував в ув'язненні до 1 грудня 1939 року. В 1940 році Олександра відновили в Червоній армії та реабілітували. Тоді ж призначений старшим викладачем Академії Генерального штабу РСЧА.

На початку німецько-радянської війни командир бригади Неборак сформував і очолив 9-ту Московську дивізію народного ополчення.

Із грудня 1941 року українець був командиром 253-ї стрілецької дивізії, що воювала у складі шостої армії Південно-Західного фронту. У січні 1942 року дивізія брала участь в Барвінковсько-Лозовській наступальній операції, під час якої зазнала великих втрат.

30 квітня 1942 року за «антирадянську агітацію та пропаганду» і конфлікт з комісаром дивізії Олександра Андрійовича незаконно зняли з посади. Волелюбний військовий не став терпіти такої несправедливості і свавілля, тому 5 травня 1942 року застрелився, не дочекавшись арешту.

Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії», якою було нагороджено Олександра НеборакаФото: З мережі "Інтернет"

Найстарша людина Сміли: 97-річний ветеран Борис Антонович розповів про Другу світову

«Йду на війну, щоб мої сини там не були»: пам'яті смілянина Валерія Гілявського

Архівні фото Сміли з 1965 року до Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні