У вересні 2023 року в Смілі працюють 14 загальноосвітніх закладів освіти, для вчителів яких перша неділя жовтня – професійне свято. Наші школи відомі різноманітними здобутками талановитих учнів та педагогів. Усі їх годі й перелічити. Про те, як це стає можливим та що означає бути вчителем, наша сьогоднішня історія.
Бути вчителем: чому?
Обидві вчительки, з якими я домовилась про інтерв’ю, викладають англійську мову. Обидві вони випромінюють щиру радість, коли говорять про свою професію та щоденну нелегку працю на вчительській ниві. Різниться їх досвід й заклад освіти, у якому кожна з них зараз працює.
Олена Олегівна Дзевульсьска з ученицею гімназії
Олена Дзевульська вчителює у Смілянському НВК «Загальноосвітня школа І ст. – гімназія ім. В.Т. Сенатора», яку очолювала з 1974 до 2022 року. Дарина Шустова другий рік працює в НВК «Ліцей-ЗОШ І-ІІІ ст. «Лідер». Вони обидві – випускниці Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, й обидві продовжували своє навчання в Києві.
Дарина Дмитрівна Шустова
Дарина Дмитрівна у 2021 році закінчила магістратуру Національного університету біоресурсів і природокористування України, а Олена Олегівна невдовзі після закінчення вишу була запрошена на курси експериментальної підготовки директорів шкіл серед молодих спеціалістів. Після їх закінчення вона й очолила гімназію, але про це пізніше.
Обидві розмови починаються з питання «чому?», мене цікавить, що саме раніше і зараз спонукає обирати професію вчителя.
«Я точно знала, що стану вчителем із 5-го класу, – розповідає Олена Олегівна. – Цьому сприяло і родинне коло, в якому були вчителі, і моя вчителька англійської мови. Саме з її уроків народилось моє захоплення іноземною мовою і шкільною атмосферою, а трохи згодом і розуміння бажаного професійного шляху».
У Дарини Дмитрівни історія інша: «До мене розуміння важливості знання англійської мови прийшло у 8-му класі. Я зрозуміла, що хочу подорожувати, відвідувати інші країни, мати широке коло спілкування та можливостей, і розпочала системно вивчати мову. У той же час у виборі саме професійного шляху довго вагалась. Було бажання обрати творчий шлях, живопис, але врешті решт перемогла педагогіка. І це робота моєї мрії».
Бути вчителем: як?
З Дариною Дмитрівною ми зустрічаємось у центрі міста після завершення шкільного дня. Я помічаю її здалеку – молода, струнка і висока вона нагадує старшокласницю, та й стомлена не менше за учнів після насиченого дня у школі. Проте втома ця радісна, тому що молодій вчительці надзвичайно подобається працювати з учнями.
У цьому навчальному році у Дарини Дмитрівни широкий «асортимент» – з 2 по 10 клас. До того ж, ліцей працює у режимі змішаного навчання, й однією із найважливіших якостей вчителів стає гнучкість. Дарина Дмитрівна цінує змогу працювати офлайн, яку ми зараз маємо завдяки ЗСУ, але і в онлайн-режимі вбачає достатньо можливостей:
«В обох випадках, на мою думку, важливий індивідуальний підхід та диференційовані завдання, що вже стало нормою для сучасної школи. Я особисто звикла працювати на результат – результат учнів, й тому завжди звертаю увагу на quick/slow learners, як ми говоримо англійською. Тобто важливо, щоб діти не нудьгували, а це стає можливо, коли кожен має оптимальне завдання й достатній час на його виконання. Моя мета, щоб 45 хвилин уроку не минали даремно, а засобів для цього сьогодні є надзвичайно багато».
Так, у сучасній освіті ми спостерігаємо багато інновацій. Змінюються школи, змінюються вчителі, тому що учні зараз також інакші. На думку Олени Олегівни, сучасні школярі більш розвинені у технологічному плані, але так само, як і раніше, потребують спілкування із вчителями та один з одним.
«Щодо інновацій в освіті, то ми завжди були в цьому плані, як то кажуть, на передовій. У 1996 році, за підтримки тогочасного мера міста О.Б. Котькала, нам вдалося відродити статус гімназії, й надалі я працювала так, як нас навчали на курсі експериментальної підготовки директорів. Інновації там були наріжним каменем, а мені пощастило із завучем Людмилою Іванівною Бондар та педагогічним колективом, який завжди підтримував нові ідеї та креативно їх втілював. Так, ми стали першими в області, хто впровадив у практику педагогічні класи – підвищення кваліфікації для вчителів, інтегровані та білінгвальні уроки, які ось зараз тільки плануються в новій українській школі (НУШ). Ми також першими розробили офіційну шкільну символіку та заснували творче об’єднання «Ідея» із власною газетою «Дзвоник» та шкільним радіо (керівник – Світлана Володимирівна Остапова). Це лише декілька прикладів, але загальна ідея – неперервний шлях інновацій, адже ми навчаємо дітей й водночас готуємо їх до майбутнього, яке складно передбачити. Тому і вчителі мають розвиватись та прагнути нового».
Варто зазначити, що зараз в Україні, окрім НУШ, є інші програми, які можуть впроваджувати заклади освіти та обирати батьки. Наприклад, гімназія працює за науково-педагогічним проєктом «Інтелект України», а ліцей впроваджує інноваційний освітній проєкт «На крилах успіху». Таким чином, освітній процес стає ще більш розмаїтим і постійно збагачується, що безпосередньо впливає на роботу вчителя.
Бути вчителем – це…
Під час нашої зустрічі з Оленою Олегівною гімназія тиха, коридори й класи порожні. У цей день через ранкові ворожі обстріли України уроки проводились дистанційно. Проте, Олена Олегівна чекає на учнів завтра й з посмішкою пригадує, які вони були щасливі у вересні нарешті повернутись до рідних класів. Тому на питання, чи зможе у майбутньому вчителя замінити штучний інтелект вона відповідає скоріше негативно.
«Звісно, у деяких галузях знань та предметах штучний інтелект зможе стати добрим помічником. Але поки він не навчиться розрізняти емоції та взаємодіяти із учнем саме емоційно, повністю вчителя він не замінить».
Такої ж думки дотримується і Дарина Дмитрівна. Для неї робота вчителя – це насамперед про високий рівень емпатії та щиру любов до учнів. Про те, як важливо їх розуміти, відчувати потреби та зацікавити світом знань та розвитку.
«У роботі вчителя завжди є певний баланс навчання і виховання. Останнього зазвичай більше у молодших класах, а зараз і в середній школі, тому що довгий час пандемії та війни, на жаль, порушив звичну для нас норму навчального процесу. А проте, я бачила позитивний результат уже упродовж першого року моєї роботи, бачу його і зараз. Саме в цьому і є сенс. Ми навчаємо дітей зараз, щоб вони, досягнувши нашого віку, знали ще більше, були ще розумнішими».
Тож не дивно, що навантаження у сучасного вчителя значне. Упродовж розмови, Дарина Дмитрівна неодноразово згадує про гнучкість. Олена Олегівна також звертає увагу на високі вимоги суспільства, батьків та необхідність поєднувати роботу вчителя із роботою науковця, менеджера, психолога, постійно працювати над собою, щоби в кожному учневі плекати життєво-компетентну особистість:
«Та, попри ті труднощі, як є безумовно, у кожній професії, я люблю свою роботу, адже для мене – це стан душі. У майбутньому хотілося б, щоб діти були добріші, батьки – мудріші, а ми, вчителі, будемо продовжувати працювати й надалі із нашим незмінним девізом: «Спочатку любити, а потім навчити».
