18 травня в Україні святкують День вишиванки. Свято щороку припадає на третій четвер травня. Зазвичай цього дня українці одягають вишиванки та вшановують культурні традиції своїх предків.
Редакція Сміла.City поспілкувалася з Мариною Філь, майстринею української вишивки, та дізналась про кроки до справи свого життя.
Про життя майстрині
Марина Філь, майстриня народної творчості України та голова клубу народних ремесел “Дивина”, розповіла, що їй вишивка подобалась завжди. Будучи дитиною, пані Марина часто залишалась у своєї бабусі, у якої хата була завішана мистецькими виробами.
Проте, коли жінка виросла, вона не думала, що буде займатися вишивкою, оскільки на це потрібно багато часу. Але згодом, коли діти закінчили школу, їй потрібно було перенести свою енергію в іншу галузь. Так вишивка заповнила життя майстрині.
“Якось мене запросили на семінар з вишивки. Насправді, це був семінар для співробітників культури. Нас тоді аж 10 майстринь було тільки зі Сміли, хоча в інших областях було по дві, три особи. Пізніше нас повели до музею. Нам відкрили фонди - і там десь 300 сорочок лежало. І от там - все, я хочу вишивати!” - розповіла жінка.
Першу вишиванку пані Марина створила в 2007 році. За основу був взятий сірий льон, який виглядає зістареним, та старовинний черкаський орнамент.
“Я підходила до вибору орнаменту свідомо. Коли вже вишила, дізналась, що в Черкаському краєзнавчому музеї є схожа сорочка, вона з Уманського району. Тобто, це Черкащина. І з того часу я почала одягати в сорочки свою сім’ю”, - поділилася майстриня.
На виставці до 100-річчя подій Украї=нської революції на станції Бобринських. Пані Марина презентуваласвої роботи - рушник та серію очіпок.
Орнаменти Черкащини
Пані Марина розповіла, що поширеним на Смілянщині є брокарівський орнамент, та поділилась історією створення цього напрямку.
“Був такий собі чоловік, Брокар. Він випускав парфуми та мило. Ця продукція, звісно, дорога. Вони з жінкою продавали по 1 копійці шматочок мила. Та вона зробила класний комерційний хід - цей шматочок мила замотати в бумажечку, а на тій бумажечці намалювати квадратики, типу, як зараз схеми для вишивки хрестиком, схему орнаменту. Звідси і пішло Брокар”, - каже жінка.
Але на той час журнали мод та вишивки вже також почали випускати такі схеми. Хоча там були зовсім інші техніки. Малювалось тоді це все вручну, але так було легше передати.
З кінця 19 століття це стало дуже популярним, зокрема у Смілі. Згодом ці орнаменти витіснили стародавні техніки, орнаменти. Хто вмів гарно малювати - малював схеми, бо потрібен зразок. А потім почалась революція і срср.
“І скільки мені доводилось в експедиціях спілкуватися - була дуже велика заборона на старовинні сорочки та орнаменти. Можна було одягати вишиту сорочку, але тільки з трояндами - це додатково дало поширення й кольорам. Червоно-чорне кажуть, що це традиційна вишивка, троянди - але це не так. За 150 років воно набуло традицій. Але, дякуючи музейним зразкам, відстежується така тенденція: пішла хвиля захоплень, а потім люди почали видозмінювати це - хрестик і орнаменти перекладали на гладь”, - розповіла майстриня.
Клуб народних ремесел “Дивина”
Пані Марина є керівником клубу народних ремесел “Дивина”. Цей клуб діє з 2010 року та об'єднує різних майстрів вишивки.
“Як все почалось? Одного разу колишня директорка музею, Береза Галина, запросила мене на зустріч вишивальниць. Пізніше нас запросили на виставку. А я кажу своїй доці, а чого ми будемо тільки дивитися, давай своє покажемо? Там нас побачили і запросили в цей колектив. Нас запрошували на різні семінари з вишивок, ми їздили. А після смерті пані Галини, комусь треба було цим займатися і, оскільки я була наймолодша, мене вибрали. І так виник клуб”, - каже жінка.
Раніше, коли було приміщення, вони збиралися щомісяця, обговорювали різноманітні техніки, ділилися досвідом, виступали на багатьох міських заходах. Пані Марина хотіла провести клубну виставку, та карантин й інші обставини не дали це зробити. Проте, відбувалися персональні виставки майстринь у Смілянському краєзнавчому музеї.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
