Тетяна Брукс - прозаїк з міжнародним досвідом. Народилася на Харківщині, а потім проживала в Черкасах. Має сина, двох онуків і мріє про мир в Україні.
За фахом письменниця – педагог і психолог. Працювала вихователем дитсадка, методистом, захоплювалася кінологією.
Нещодавно пані Тетяна відвідала Смілу та зустрілась із шанувальниками своєї творчості. Редакція Сміла.Сity змогла трішки поспілкуватися з письменницею, яка розповіла нам про своє життя та творчість.
Чому Брукс?
Брукс - не вигаданий псевдонім, а прізвище по чоловіку. Познайомились вони через шлюбну агенцію, яка 20 років тому тільки починала свою діяльність. Це було доволі цікаво, адже пані Тетяна деякий час навіть і не знала, що спілкується з Майком - саме так звали її, на той час, майбутнього чоловіка.
“Моя подруга каже: "Давай я тебе познайомлю з кимось". Вона там сама спілкувалася з австралійцями. Мені було не до цього. Та й мови не знала. Але вона пішла до іншої моєї подруги, взяла фото та від мого імені почала листування з Майком.
Потім Майк приїхав до мене і забрав на Аляску. Ми прожили з ним гарно років 10, а загалом 18 років. Я коли виходила за нього заміж, собі пообіцяла, що першою на розлучення подавати не буду. З часом дізналася, що в нього є інша жінка. Він ще й став грубо до мене ставитись. Я цього терпіти не стала. Сказала йому: "Будь ласочка, я собі пообіцяла, що не буду подавати першою на розлучення, зроби це сам". Вже ввечері він привів адвоката, і все швидко вирішилось”, - розповідає жінка.
Вона впевнена, що “якщо люди перестають бути корисними одне одному, то краще піти і знайти іншу людину, з якою стосунки будуть комфортними”.
У пані Тетяни зараз багато думок, щодо ситуації, яка склалась з чоловіком, тому планує втілити їх в новій книзі.
“Я опишу свою історію в книзі. Зараз в голові багато думок щодо нашої ситуації. Чому раніше це був янгол, рятівник? Ми допомагали одне одному. А потім проходить якийсь час і люди замість допомоги починають робити якусь шкоду. Чому це так? Хто, що не доробив? Хтось чогось не зрозумів?” - ставить сама собі питання письменниця.
Проте жінка впевнена, що саме завдяки новому прізвищу змінилось її життя - люблячий чоловік, нова країна та, звичайно ж, письменництво.
“Воно змінило моє життя. По-перше, взагалі, коли жінка виходить заміж, вона повинна бути готова до того, що її життя зміниться.
Що воно мені дало – чоловіка, нову країну, новий стиль життя, бо там він зовсім інший. У зв’язку з цим всім я стала письменницею. Я раніше не писала, почала писати на Алясці” - каже вона.
Тетяна Брукс
Як почала писати?
Творчість, а разом з нею і популярність прийшли до пані Тетяни після 50. Вона не зразу їх прийняла. Пройшов деякий час, поки наважилась опублікувати першу книгу.
Уже бувши заміжньою, вона приїхала в Черкаси на деякий час погостювати, зустрітись з рідними, побачити друзів. Розговорилась з подругою. Та все розпитували, як же там на Алясці, як живуть люди, що цікаво, незвичного? Після почутої розповіді жінка порадила Тетяні взятись за книжку та перенести все на папір.
Тетяна пораду послухала, написала, але поклала рукопис, як то кажуть, в стіл. Повернувшись додому до чоловіка на Аляску дала почитати книгу там подругам. І теж отримала купу схвальних відгуків. Та все ж не наважувалась на друк, книга чекала свого часу.
“Якийсь час я працювала перукарем у будинку для літніх людей, і була там така Нонна Джонсон. Вона служила військовим офіцером на судні. Але якось не прийшла до мене на стрижку і я пішла шукати її. Зайшла до неї в кімнату і побачила там книжку з її ім’ям та прізвищем. У нас в Україні пишуть назву книги великими літерами, а прізвище маленькими, а у Штатах навпаки: ім'я та прізвище великими, а назву маленькими. Я питаю її: "Це про вас книжка?" А вона каже, що це вона її написала в 60 років, як пішла на пенсію.
Ось після цього я і стала свою книгу перекладати англійською та шукати видавництво. А далі воно так все якось і пішло”, - згадує письменниця.
З того часу в друк пішло багато книг - “Переможець”, “Хэппи энд”, “Бережіть янголів своїх”, “Душа”, та інші, але популярною пані Тетяна себе не вважає.
Тетяна Брукс і її книга "Переможець"
“Я не вважаю себе популярною, хоча мої книжки є і в Пенсильванському університеті, і в Канаді, і у Франції. От, Ірен Роздобудько популярна, Донна Тарт відома. Але не це мені важливо. Мені важливо, щоб я написала таку річ, яка б сподобалася людям. Донести своїм текстом якусь важливу думку. Щоб після прочитання їм стало краще”, - говорить вона.
І справді є в неї така річ, яка торкає глибинні струни душі - “Переможець”. На перший погляд - звичайний любовний роман. Та вчитавшись, можна зрозуміти, наскільки тонко виписаний кожен герой, сюжет, почуття. Та наскільки великою трагедією є рак, який пускає свої метастази не тільки в тіло людини, а роз'їдають і стосунки.
“Я її виношувала в собі 2 роки, бо в мене загинули подруга від раку та бабуся. От уявіть, подруга лежить на лікарняному ліжку, вона вже помирає, така суха вся. А в цей час я її про все розпитую - як почувається, що болить, як лікується і, так далі. Домовились же, що вона все розповість, а я їй книгу присвячую. От одного разу розказала, що їй навіть крапельниці якісь спеціальні потрібні, бо препарат плавив звичайні.
Важко було. Дуже багато інформації тяжкої. Після того йшла додому і рюмсала, бо було це писати дуже важко.
Якось я написала в "OVO" (літературна агенція, - ред.) і вони мені таке відповіли: "Це гидота, Вас закидають помідорами гнилими". Ніхто не захотів друкувати мою книгу. Там були слова "дивиться на грудь", і мене переконували в тому, що це образливо. Казали, що мова в мене дуже класна, але це мова 90-х років. Оце таку рецензію дали на мою книгу "Переможець".
Але книга вийшла, вона класна! На обкладинці цієї книги фото лебедя з Дніпра. А зробила цю світлину черкащанка Світлана Кравченко”, - ділиться авторка.
Тетяна Брукс
А що сьогодні?
Зараз пані Тетяна знаходиться в Україні, на Черкащині. Їй, як і усім українцям, болить війна, вона допомагає волонтерам, планує писати нову книгу. Новий будинок потребує часу та сил, зараз активно займається садом, лікує його, бо як каже, не може знаходитися там, де щось хворіє. До осені планує закінчити з облаштуванням нового житла та продовжити займатися літературною творчістю.
“Скучаю за письменництвом, мені цього не вистачає. Я живу, коли пишу. Навіть коли не хочеться, все одно сідаю і пишу хоча б три абзаци. Маю тверду установку - якщо я щось почала, то маю довести до кінця”, - підсумовує розмову письменниця.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
