29 квітня у світі відзначають Міжнародний день танцю. Це свято створене Танцювальним комітетом Міжнародного театрального інституту, головним партнером виконавського мистецтва ЮНЕСКО.
Зокрема, цей день є святковим днем для тих, хто здатен побачити цінність і значення танцю, як виду мистецтва.
Із нагоди цього дня редакція Сміла.City поспілкувалась з тренеркою Смілянського клубу спортивного бального танцю «Колорит» Анною Сазонець.
Початок танцювальної кар'єри
Анна Сазонець здобула освіту в Харківському авіаційному аерокосмічному університеті, отримавши диплом психолога. Своє життя пов’язала з танцями ще у 6 років. Батьки відвели доньку у клуб любителів танцю «Вересень». Як розповідає Анна, разом з танцями вона вже 30 років. Дякує батькам за те, що привили любов до цього виду спорту. Батьки тренерки також навчались у Харківському університеті і там відвідували заняття, навіть танцювали в парі. Мама Анни і далі продовжила розвиватись та працювати у танцювальній сфері.
Викладає танці загалом із 2010 року, а у клубі спортивного бального танцю «Колорит» навчає дітей протягом восьми років. Анна згадує, що досвід викладання був ще під час навчання:
«У 10 класі, коли ми були у старшій групі, наш керівник ставила нас діткам як викладачів. І тоді в мене була вже невеличка практика викладання. Під час навчання в університеті на психолога, я знала, що хочу працювати з дітьми. Не було значення, танці це будуть чи ні».
Шкільні роки Фото: з архіву Анни
Через певний час Анна почала працювати психологом у Смілянському будинку дитячої та юнацької творчості, де її мама викладала танці. Сидячи у кабінеті, працюючи з паперами, постійно чула ритм ча-ча-ча. Коли ногами відбивала цей ритм, розуміла, що хоче теж танцювати.
«Так, психологія - це цікаво. Я спробувала, попрацювала пару років, але душа і серце все одно лежать до танців, турнірів. І я зрозуміла, що хочу кардинально змінити все і викладати танці», - додає тренерка.
Особливості тренувань
Анна Сазонець розповідає, що під час тренувань зазвичай не дотримується певного плану, а відштовхується від власного та дитячого настроїв. Учні підказують, як пропрацювати той чи інший урок чи заняття.
«За правилами, будь-який педагог повинен складати план занять, але для мене танці - це щось душевне. Бувають випадки, коли я запланувала одне, а приходжу на тренування, ловлю від дітей певний вайб, і розумію, що сьогодні, наприклад, не піде латина, а треба вальс. Або ж навпаки. Буває, що я іноді не можу зібрати себе до купи. Але приходжу на тренування, дивлюсь на захоплені дитячі очі і ніби набираюсь енергії від учнів», - каже героїня нашого матеріалу.
Анна Сазонець з учнями Фото: з архіву Анни
Додає, що є і важкі заняття, коли складно тренеру та дітям, адже танці - це фізичне навантаження. Анна радить не боятись малечу. Якщо приводять дитину на тренування, викладач має в першу чергу показати радість від цього та бажання прив’язати любов до танців. Тренерка щиро радіє, що може відкрити дітям великий світ танців. Під час нашої розмови додає, що від таких слів у неї навіть мурахи по тілу:
«Я пам’ятаю, як сумувала за турнірами. Неможливо передати словами той екстрим, коли виходиш на паркет. Як заходиш в зал і відчуваєш запах лаку для волосся, чуєш звук музики, стук каблуків по паркету. І після цього починаєш просто «хворіти» танцями. Це перетворюється у залежність, яка не відпускає все життя. Але, звісно, якщо людина перейнялась цим і зрозуміла, що це її».
"Колорит" на конкурсі у Болгарії Фото: з архіву Анни
Анна Вікторівна каже, що викладання розцінює не як матеріальне забезпечення. Цінність саме в тому, що якомога більшій кількості дітей може показати світ танців. Тим, хто вперше приходить на паркет. Додає, що танці - це окремий світ, у якому діти виростають іншими. Вони вчаться добре ставитися один до одного, поважати та підтримувати. Хлопчики взаємодіють з дівчатами. Цьому вчать змалку. Якщо у дівчинки зім’ялась сукня або щось у хлопчика сталось, то вчать, що варто прийти на допомогу. Таким чином діти не бояться один одного.
Веселі та зворушливі моменти
Тренерка розповідає, що у танцювальному житті було багато різних моментів. Із курйозного згадує, як одного разу під час виступу у дівчинки розстебнулась і впала спідниця прямо серед танцю. Вона дотанцьовувала в комбідрезі. Для всіх глядачів це був шок, але дівчина не зупинилась і далі танцювала. Як каже Анна: «Сила духу - це теж витримка. І ми цьому вчимо дітей».
Також розповідає, що багато веселих моментів завжди було під час поїздок на конкурси. Усі жили в готелях, ділилися їжею один з одним. Одного разу хлопець забув вдома туфлі і йому довелось танцювати у шкарпетках. Або ж якось на конкурсі партнер Анни не прийшов, а вони мали танцювати соло удвох. Їй довелось імпровізувати та танцювати самій.
Ще один випадок згадує із турніру, що був у Львові. Анна танцювала у довгій бальній сукні, у якої велика спідниця. Танцювали квістеп - це швидкий танець. Згадує, що під час виступу підсковзнулися з партнером і впали.
«Я озираюся, а мого партнера немає. Не зрозуміла, де він. А потім дивлюся, а він вилазить з моєї сукні, заплутався в ній. Це було дуже смішно.
Якщо говорити про зворушливі, то кожна історія така - це коли мої діти стають на п’єдестал або коли вперше виходять на паркет. Я бачу їхні очі, які трішки здивовані, перелякані, але захоплені. Це для мене кожен раз дуже зворушливо», - додає викладачка.
Фото: з архіву Анни
Мотивація у танцях
Головною мотивацією для Анни є діти. Завжди каже їм, що танці - спорт. Якщо посіли останнє місце, це все одно добре, адже знаєте, що попереду ще багато місць.
«Якщо у мене діти навіть перші місця посідають, я їм завжди кажу, що це найвідповідальніше і найважче місце. Останнє не так важко посісти, як перше, тому що постійно треба тримати планку. Вище вже немає куди: ти вищий і всі хочуть тебе побороти.
Фото: з архіву Анни
Були моменти, коли я думала, що не дуже класний педагог і танці не моє. Це внутрішнє, мабуть. Має бути самовпевненість. Коли після турніру, де мої учні не дуже вдало виступили, до мене приводять діток на паркет і мені довіряють, це мотивує. Після цього думаю, якби я була поганим тренером, то до мене ніхто не приходив би. Потрібно любити своє діло і все. Тож я рощу не дітей-чемпіонів першого місця, а тих, хто любить танці», - додає героїня нашого матеріалу.
Нещодавно Анна народила доньку і зараз працює у меншому обсязі, ніж раніше. Каже, що складно не працювати. Сумує за тренуваннями, а за дітьми тим паче. До всіх вже прив’язалась та знає особливості кожного. Завдяки чоловікові раз у тиждень тренує дітей, тому що хоче танцювати. Не пропускаю навіть концерти, а приходить разом з дитиною. «Це моє життя, без цього ніяк», - каже тренерка. Удома з донечкою дивляться не мультфільми, а чемпіонати світу 2023 року. Дитина із захопленими очима спостерігає за цим.
Плани та цілі на майбутнє
Анна Вікторівна каже, що у майбутньому хоче продовжувати свою діяльність. Із вересня починає майже повністю повертатись і більш активно працювати. Розповідає, що у Європі поширені танці серед людей похилого віку. Вони можуть собі дозволити це і їм подобається. Вчаться танцювати європейську та латиноамериканську програми. Анна має мрію зробити у Смілі теж це популярним.
«Хочу, аби люди похилого віку могли безкоштовно прийти, наприклад, у міський будинок культури один-два рази на тиждень і з ними хтось позаймався б. Я вважаю, що це досить цікаво і добре для пенсіонерів. Я б долучилася до такого і викладала б.
Саме дорослі люди танцюють душею. Дітей, підлітків іноді змушують батьки і вони ще не настільки отримують задоволення. А от дорослі вже танцюють дійсно з усією душею, тому я маю таке бажання», - ділиться планами Анна Сазонець.
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
