Анастасія Пелих - уродженка Бердянська, чоловік - Куп'янська. Обидві їх родини зараз в окупації. Молода сім'я жила в Харкові. Але звідти їм довелось тікати від російських окупантів, які нещадно гатять по місту і вдень і вночі.
Дівчина розповіла Сміла.City про дорогу до Сміли, як жили двома сім'ями в одному будинку в селі Балаклея та чим родина займається зараз.
Початок війни
Коли почали обстрілювати Харків, Анастасія з чоловіком з квартири перебралися в під'їзд. Облаштували місця для спання та весь час проводили там. До них часто приєднувалися сусіди та підіймали настрій розмовами і просто своєю присутністю. З часом усі почали виїздити, але родина не наважувалась та далі залишалися в рідному місті. Вони до останнього вірили, що це ненадовго.
"А воно, знаєте, таке відчуття, коли всі виїздять і ти залишаєшся один, і тобі вже треба виїздити. Оскільки мої батьки в Бердянську в окупації і до них не поїдеш, а батьки чоловіка в Куп'янську в окупації також. Ми вирішили їхати разом з сусідами", - розповідає Анастасія.
Батьки Анастасії знаходяться в Бердянську, в окупації. З ними вона не бачилась з Нового року. Перший час бувало таке що і по 10 днів не спілкувалися, бо глушили зв’язок. Коли у травні в Бердянську з’явився інтернет, вона почала зв'язуватись з ними. Почали спілкуватися через месенджери. Там газу немає з самого початку вторгнення. Причина - проблеми на Запорізькій АЕС.
"Проблеми з газом почалися ще раніше, з початком війни. На минулих вихідних і світло вимикали. Тобто і їжу приготувати не можна, і зв’язку також немає. І нічого не можна зробити. Вони спеціально знецінюють гривню – завищують ціни з кожним днем все більше і більше", - розповідає Анастасія.
Чи вціліло житло родини в Харкові Анастасія поки точно відповісти не може:
"Ми жили на Індустріальному районі, нам часто прилітало в двір, біля будинку. Добре що просто воно потрапило в асфальт. Але в сусідньому будинку на першому поверсі були дірочки від снарядів".
Переїзд в Черкаську область
Шлях від Харкова до села Балаклея в Черкаській області зайняв два дні. Вони проклали маршрут так, аби подолати його якомога швидше. Але починаючи з Полтави, їхати стало набагато важче: багато блокпостів, постійні затори. Тому зупинялись у Світловодську у волонтерському центрі. Їх там чудово прийняли. Зранку вони виїхали звідти та на наступний вечір вже були в Балаклеї.
Знайомий її сусідів, ще в 2014 році приїздив до Сміли та мав знайому у Балаклеї. Сам він на той момент знаходився у Маріуполі, тому запропонував пожити сусідам та Анастасії з чоловіком в тому будинку. Власниця садиби знаходилась у Німеччині. Жінка не мала нічого проти того, щоб харків'яни оселились в її домі. Дві сім'ї прожили там півтора місяця. Потім перебралися до Сміли, оскільки жінка повернулася на Батьківщину.
Анастасія не скаржиться на спільний півторамісячний побут з іншою сім'єю в одному домі, каже, що все було добре:
«Чоловік до цього спілкувався з сусідом більше, ніж я. Я з сусідкою подружилась з початком війни. Вони більш дорослі, їх сину як мені. В нас не було інших варіантів на той момент», - каже Анастасія.
Анастасія з чоловіком
Чим займається у Смілі
Квартиру у Смілі допомогла знайти ще одна знайома. Вона ж привела Анастасію до волонтерів із ГО "СІЧ" Сміла. Так, дівчина почала волонтерити, плести сітки. До цього Анастасія допомагала в основному зі зборами на потреби ЗСУ.
Нещодавно вона почала працювати ще й в іншому напрямку – допомога похилим людям. Вони з командою розносять по квартирах харчі тим, хто не має родичів.
"Це почалося не так давно. Це гуманітарна допомога людям похилого віку, в основному тим, у кого взагалі нікого немає.Ми спочатку самі дізнавалися та шукали людей, кому потрібна допомога, а зараз співпрацюємо із соціальною службою, у якої є робітники, за якими прикріплені певні люди, які потребують допомоги. І от вони ходять їм допомагають, і ми з ними разом ходимо і відносимо продуктові набори", - розповідає дівчина.
Чоловік Анастасії має свій невеличкий бізнес, онлайн-магазин окулярів. До початку відкритої війни магазин працював краще. Проте і після 24 лютого родина вирішила не зупиняти бізнес, а працювати на благо економіки держави.
"Ми спеціально приїхали в Харків, щоб забрати залишки товару. Хоча ми і не збиралися, бо думали, що це все невідомо наскільки затягнеться. Та і навіщо людям ті окуляри? А потім коли пройшов час, вже було зрозуміло, де проходить лінія фронту, і де люди почали переїжджати, вони почекали і зрозуміли що життя продовжується. В когось залишилася робота, вони щось купують і тому ми вирішили їхати і забрати все з собою та працювати", - ділиться Анастасія.
Матеріал створено в рамках проєкту “Життя війни” за підтримки ГО Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
