Робота на когось - пригнічує лідерські якості та обмежує простір. Саме тому Владислава Буднік працює сама на себе. Вона сама собі директор. Сама визначає, коли працювати, а коли відпочивати. Хоча, як виявилось, відпочиває вона мало, бо природжений трудоголік.
Дівчина - добре знана у Смілі, адже якісно та швидко робить манікюр у салоні Vladikmanik. Також разом з чоловіком має магазин Vladikmanik shop, де можна знайти абсолютно все для манікюру та замовити меблі в б'юті-салон.
У розмові зі Сміла.City Владислава зізналась, що з дитинства мала напружені стосунки із сім'єю, тому і не стала банкіром, а вивчилась на дизайнера. Це і стало поштовхом до роботи в б'юті індустрії та започаткування власної справи.
Активне дитинство
Про дитинство та дитячі забави Владислава згадує з ніжністю та теплом. ЇЇ дитячі роки припали на “нульові”. Вона зі своїми друзями часто проводила час на вулиці, на відміну від сучасного покоління. Лазили по закинутих будівлях, грали в хованки.
“Ми будували “халабуди”, лазили по гаражах, як усі нормальні діти, я колись навіть провалилась у погріб. Це було взимку, я йшла до свого друга в сусідній будинок. Ми завжди зустрічались в особливому місці - на руїнах між нашими будинками. І якось наступила на припорошене снігом місце і провалилася. У той момент я навіть не плакала, просто мовчки сиділа. Я дуже довго чекала, години дві. І приходить мій друг, в повному шоку від мого місця знаходження. Протягнув мені дошку - та й таким чином я вилізла звідти” - каже Влада, згадуючи один з яскравих моментів дитинства.
Враження від того часу, у Владислави позитивні. Не дивлячись на те, що родина не приділяла їй значної уваги. Це сприяло тому, що вона стала більш спілкуватися з однолітками та розвивала свої комунікативні здібності.
“Я належала сама собі. Я проводила час з подругами. Ми каталися на роликах, потім вирішили займатися спортом - бігали щодня по 10-15 кілометрів на стадіоні. Займалися собою, оскільки спорт тоді був для нас найкращим варіантом відпочинку”, - говорить співрозмовниця.
Дизайнер замість банкіра
Оскільки стосунки з родиною були напруженими, Владислава часто проводила вільний час у себе в кімнаті та багато малювала. Спочатку це було хобі, а потім стало її професією.
“Моя бабуся була проти того, щоб я вступала на дизайнерку. Вона хотіла, щоб я займалася банківською справою. Вона сама за освітою бухгалтер. Я з ними часто сварилася, оскільки не хотіла робити так, як вони мені кажуть. Я спеціально “завалила” математику та вступила до ЧДТУ (Черкаський державний технологічний університет, - ред.) на дизайнера інтер’єру. Вступила на бюджет, бо дуже класно здала творчий конкурс”, - згадує Владислава.
В групі було мало людей, колектив - не дружній. Всі були зациклені лише на собі, товариських стосунків майже не існувало. Саме навчання було легким, відчувалося більше, як відпочинок.
“Ми приходили, малювали, спілкувалися. Все було не “напряжно”. Але сам університет мені не дуже запам’ятався. Я приїздила на вихідні у Смілу та тут зі своїми друзями влаштовувала тематичні вечірки. Одного разу з подругами влаштували тусу з тематикою весілля. Я була там дизайнером, якого привезли, щоб облаштувати дім до туси. Ми перевдягалися, кожен мав свою роль та ми чудово проводили час”, - говорить з усмішкою Владислава.
Чому саме манікюр?
Владислава після закінчення університету поїхала до Києва шукати роботу. Працювала і баристою, і продавцем-консультантом у магазині. Але робота на когось лише пригнічувала її особистий простір та лідерські якості.
“Як би ти гарно не працював, до тебе все одно будуть доколупуватися. Покупці-мажори, яким постійно все не так. Ти наче в них прислуга. І було таке відчуття наче ти в них “раб”. А мені з дитинства не подобалося робити те, що мені кажуть. Робити класний манікюр, те з чого я починала, це теж сфера обслуговування. Але тут ти сам обираєш клієнта, ти не змушуєш себе робити тим, кому не хочеш. Робиш друзям, знайомим, просто приємним людям.
А чого пішла саме на нігті - це випадковість та імпульсивність. У той день мене сварило начальство. Я побачила курси по манікюру в інтернеті і зрозуміла, що це знак - треба їхати з Києва та бути самій по собі”, - наголошує Владислава.
Спочатку їй здавалося що це не її, але з часом почало дуже затягувати. Вона працювала у салоні, отримувала відсоток від виконаної роботи, але це було не в її характері. Владислава хотіла бути незалежною.
“В якийсь момент, коли давала поради власниці салону, та сказала, що вона їх не потребує і наголосила, що коли в мене буде свій салон тоді я і буду керувати та диктувати свої правила. Я відклала гроші, тому змогла закупити матеріали та відкрити свою невеличку студію. Спочатку це було в квартирі. Потім почала думати про те, як навчати людей, які працювали б у мене в салоні. Зараз одна дівчина працює і я буду шукати ще одну”, - підкреслює Влада.
На питання чи були якісь вагомі труднощі в початку становлення її як майстра манікюру, Владислава відповіла, що сама робота не була складною. Було важче догодити клієнтам та з деякими треба було підлаштовуватися.
“Мені спокійніше працювати на саму себе, де я керівник ситуації. Я обираю такий графік, щоб мені було зручніше. Хочу беру одну людину в день, хочу беру десять. Я можу працювати і без вихідних, аби зробити так, щоб клієнткам було комфортно”, - говорить Владислава.
Анна Вертипорох, яка проходила навчання у Владислави, та зараз працює майстром у салоні Vladikmanik, хвалить керівницю за її здібності та відношення до підлеглих.
"Я вже була знайома з манікюрною справою, оскільки проходила онлайн-курси та працювала вдома. Потім Влада запропонувала мені працювати в салоні. Я їй тоді сказала, що мені б не завадило ще підвищити кваліфікацію для цього. І так почалося моє навчання та праця в салоні. В нас була і теорія, і практика. Дуже багато професійних секретів Влада розповіла мені під час навчання.
Всі знають, що Владислава робить нігті швидко та якісно. Поки я ще доробляю нігті першому клієнту, вона вже працює з другим", - каже майстриня.
Анна каже, що Владислава ще той трудоголік. Разом з тим бере все близько до серця, особливо те, що стосується роботи. Вона живе своєю справою.
Відкриття магазину
“Ми разом прийшли до цього з Юрою. Він бачив, що до мене з радістю йдуть на манікюр, бо я його роблю швидко та якісно, що клієнти мене люблять. І тому ми вирішили відкрити невеличкий магазин, де продаються різні матеріали для манікюру. Я їх можу звідти сама брати і продавати те з чим я сама працюю.
У магазині працює Юрій, він вже вивчив всілякі штучки для манікюру та знає їх на рівні зі мною. Магазин працює вже рік. До війни він був менше відомим, але не, тому що сталася війна, а, тому що ми стали його більше рекламувати, почали перші у Смілі виготовляти меблі для майстрів манікюру”, - пишається Владислава.
Ідея створення прийшла тоді коли Владислава переїхала на нову студію. У неї не було нічого з меблів - ні стола, ні поличок. Доставка меблів з інших міст була дуже дорога та тривала. Тоді в них не було грошей на це і чоловік Влади вирішив зробити стіл самотужки. Потім зробив ще один стіл для майстра, якого вона навчала. І так поступово почав сам робити всі потрібні меблі.
“Він почав робити кушетки, полички на продаж. Звичайні столики, потім це затягнуло і у нас почали замовляти все більше і більше. Юра почав паралельно працювати і в магазині і як меблевик”, - розповідає Влада.
Магазин "Vladik manik shop"
Симбіоз бізнесу та сім'ї
Чоловік Владислави Юрій ставиться до своєї роботи, як до хобі. Він працює продавцем в сімейному магазині Vladik-manik shop, де продається все для манікюру. Також займається меблями на замовлення для б'юті-салонів. Раніше він складав їх сам, а зараз це роблять найняті спеціалісти. Замовлень багато, а видають їх у магазині сім'ї. Чоловік розповів, що в них безвитратне виробництво - матеріали, які швидко закінчуються в салоні, можна завжди забрати в магазині.
На питання чи впливає бізнес на стосунки в сім'ї, Юрій відповів, що впливає звичайно, але виключно позитивно.
"Ми з Владою, як симбіоз бізнесу та сім'ї - вона моя найближча довірена особа, я їй довіряю як собі. І це класно, коли ми вдвох йдемо через складнощі. Це нас загартовує. І я дуже радий, що йду цим шляхом разом з нею", - говорить Юрій.
На думку Юрія, робота обов'язково повинна приносити задоволення і фінанси. Працювати в сфері манікюру - це не виключна прерогатива жінок. Він впевнений, що це стереотип.
"Дуже багато чоловіків займаються цією справою. Мені зараз навіть покажіть як зробити нігті - і я сяду і зроблю їх. Ми з Владою тут закріпилися і будемо рости далі", - каже Юрій.
Він є найважливішою підтримкою Владислави вже декілька років. Він заохочує всі її проєкти, допомагає в бізнесі та дуже підтримує морально.
“Він наполягав на тому щоб я переїхала, щоб навчалась та вчила інших. Він завжди радив як зробити краще, і ці поради працювали і працюють досі”, - з теплом та повагою відгукується про чоловіка Влада.
Владислава разом з чоловіком ЮріємФото: З особистого архіву Влади Буднік
Робота у війну
Декілька тижнів від початку повномасштабного наступу магазин та студія не працювали. Але потім почалися постійні повідомлення від клієнтів стосовно запису на манікюр та купівлі потрібних матеріалів. Майстри почали працювати, магазин також.
Зараз, за словами Владислави, вони переїхали на нове місце, оскільки колишній орендодавець суттєво підняв ціну за приміщення.
“Я не пошкодувала, що ми переїхали. Тут більше простору та ближче до нашого магазину. Адже по життю я трудоголік і витрачати нераціонально час це не про мене. Я вважаю так, якщо зараз зупинитися - все піде шкереберть. Треба працювати в будь-яких умовах”, - зазначає Владислава.
Cтудія "Vladik-manik"
Слідкуйте за нами в Telegram!
Там ми розказуємо про все, чим живе наше місто!
