Від початку війни ми майже щодня чуємо сирени, що сповіщають про повітряну тривогу. За цей час ставлення українців до них змінились. Зараз більшість навіть не реагують на пронизливі звуки та не ховаються в укриття. Редакція Сміла.City запитала у смілян про те, як у них змінилось ставлення до повітряної тривоги з початку війни.
Олег Рясний
«Взагалі людина звикає до всього, так само і ми звикли до повітряних тривог, як би це страшно не звучало. Якщо в перші дні ми бігали в бомбосховище через кожні 2-3 години, лякались звуку сирен, то з часом у підвали ходили все рідше і вже було не так страшно, коли чули, що повітряна тривога. Зараз з сім’єю взагалі не бігаємо».
Лілія Підвезена
«На жаль, зараз уже звикли до сирени й ігноруємо звуки тривог. Але звикати не можна. В мене особисто все це проходило в чотири етапи: перший, коли ми чули звуки сирени, я та діти моментально бігли в укриття чи в приміщення за правилом двох стін. І довго читали новини. Другий етап - це вже відбувалося значно повільніше. Третій етап - коли вже не бігли в укриття, але постійно були в новинах. І четвертий етап, як це страшно не звучало б, звикли, і майже, не реагуємо на звуки сирени».
Альбіна Єфімова
«Мені спочатку було страшно, збиралися дуже швидко і бігли в укриття. З часом стали звикати до такого і вже сьогодні майже не ховаємося. Дуже віримо в ЗСУ і нашу перемогу. Напевно, тому і спокійніше ставимося до звуків тривог».
Тая Бараннік
«На початку війни та протягом майже двох місяців завжди стурбовано та з острахом ставилась до повітряних тривог, але жодного разу не бігала в укриття чи навіть в коридор. З початком вже четвертого місяця ставлюсь ще спокійніше та майже не реагую. Страшно це усвідомлювати, але вже звикли до цих звуків».
Ігор Самойленко
«Моє ставлення до повітряних тривог майже не змінилось. Як і на початку, я ставлюсь відповідально та обережно, коли чую звуки сирени. Якщо є можливість, спускаюсь в підвальне приміщення, а якщо ні, то виходжу на свіже повітря з будівлі, в якій перебуваю».
Оксана Клочай
«Перші два дні ми з сім’єю зі страхом бігали у бомбосховища, сиділи в коридорі за правилом двох стін та лякались постійних звуків сирени, які було дуже голосно чути. Згодом вже майже не реагували на це, бо, мабуть, звикли. Зараз вже не ховаємось і не так сильно боїмося сирен».
Тож загалом сміляни реагують на повітряні тривоги значно спокійніше, ніж у перший час війни. Більшість вже звикли до звуків сирени та не бігають в бомбосховища. Проте хочемо нагадати, що не варто нехтувати своєю безпекою. Мер міста Сергій Ананко у своїх відеозверненнях неодноразово наголошував, що коли лунає сирена, варто слідувати в укриття.
Перелік укриттів в місті Сміла можна переглянути за посиланням.
