Напередодні нового 2022 року я, як і завжди, складала плани на майбутнє. Перебравши подумки 13-й рік, що минув у Харкові, записувала мрії та плани на наступне життєве коло. Одним із бажань, на перший погляд, простих, було частіше приходити до водойм.
Тоді, у новорічну ніч, я й гадки не мала, що саме цій забаганці судилося здійснитися чи не найпершій, і що від самого початку весни 2022-го я щоранку буду приходити до річки. Тільки річка ця буде не в Харкові.
Тоді, у новорічну ніч, я й гадки не мала, що 24 лютого просплю початок повномасштабного вторгнення, тиждень житиму в підвалі, проведу день народження на вокзалі й 4-го березня дивом дістанусь до Сміли, де в десяти хвилинах від мого будинку є ріка, що зветься Тясмин.
Але сталося саме так, і кожен день тієї страшної першої воєнної весни я приходила подивитись на широке плесо з унікальної для міста, затишної та дбайливо доглянутої набережної. Це місце стало для мене особливим, але важливим та цінним воно є для багатьох і в будь-яку пору року.
Літо
Весна минула, спека зависла над річкою щільним маревом. На уквітчаній яскравій набережній щодня багато відвідувачів. Це і сміляни – від новонароджених до найстарших, і гості міста, й ті, хто знайшов тут прихисток на час війни.
Особливо затишно стає надвечір, коли сонце сідає за обрій, рум’яне небо сором’язливо заглядає у спокійне плесо, а веселий вітер, знай собі, недбало грається вербовим гіллям. Діти відпочивають активно – стрибають на батутах, підкорюють іграшкових коників, плавають у новому басейні. Старші опановують влучність у тирі. Дорослі п’ють каву, гуляють поміж різнобарвних квітів, яких тут понад 20 сортів, обговорюють останні новини.
Новини здебільшого невеселі, але ми маємо триматись, маємо вірити, маємо жити та працювати задля Перемоги. Й одвічний спокій та краса природи у цьому чи не найперші помічники.
Але тут, на набережній, мені йдеться не лише про красу природню. Адже створенням цієї місцевої перлини Сміла завдячує, насамперед, підприємцю Віктору Степановичу Овчаренку (з 2021 року - депутат Смілянської міської ради), який три роки тому уявив це місце таким, яким ми його бачимо сьогодні. Щоправда, на той час було воно закинутим та захаращеним.
Віктор Овчаренко
Ось як згадує той час Віктор Степанович:
«За часів СРСР тут була станція прокату човнів, але від неї практично нічого не залишилось. Натомість берег річки вкрив цупкий очерет декілька метрів висотою, навколо розрісся бур’ян, випадкові перехожі накидали сміття, а напівзруйнований міський водостік ніс до річки хіба що бруд.
Дивлячись на все це й розуміючи той обсяг робіт, який потрібно здійснити в рамках проєкту реконструкції, я подумки бачив лише Miracle Garden у Дубаї, який саме перед цим відвідав. Той сад – одне з найсильніших та найяскравіших вражень мого життя. Відколи я його побачив, це стало моєю мрією – зробити дещо подібне, але своє, особливе, у Смілі. Тоді я думав про зону відпочинку, яка стане справжньою дитячою казкою… І так ми почали – влітку 2019-го розчистили основну територію, встановили атракціони, й вже наприкінці червня запросили перших гостей на відкриття нашої «Галактики».
За чотири роки, що минули, набережну не впізнати. Дуже багато було зроблено й удосконалення та розвиток не припиняються тут ані на мить.
До початку повномасштабного вторгнення я приїздила до Сміли нечасто, на набережній бувала й того менше, тому для мене вона виросла й змінилась на краще так непомітно й швидко, як буває водночас дорослішають діти друзів та знайомих. А от постійний її працівник Денис Похальський з усмішкою пригадує:
«Пам’ятаю, як багато доводилось працювати на першому році, та й було нас всього четверо. Й коли ми відкрились, то здавалось, що зроблено щось надзвичайне. Але тепер, коли передивляюсь відео з того часу, то тільки дивуюсь, що той стан набережної влітку 2019-го здавався великим досягненням».
Осінь
Барвисті сульфінії та петунії прикрашають набережну принаймні до середини вересня. Раніше на їх місці з’являлись хризантеми, але Віктор Степанович пояснює, що вже у жовтні потрібно розпочинати висадження тюльпанів на наступну весну. Так на зміну літньому сезону приходить осінь 2022-го.
Війна в Україні продовжується, маємо значні успіхи на харківському напрямку, що живлять надію, з якою я продовжую щодня дивитись на Тясмин. Відвідувачі, хоч уже й не такі численні, все ще приходять на набережну за хвилинами спокою та осінньої тиші. А три роки тому це місце та його засновники переживали власну війну – довгу й тяжку шерегу судів із місцевим бізнесменом, який вирішив покласти край реалізації проєкту «Галактика».
Про цей час Віктор Степанович розповідає так: «Власне наші труднощі розпочались іще задовго до цієї історії. Перші спроби благоустрою та облаштування території для активного дитячого дозвілля ми робили в міському парку ще у 2015 році. Тоді ця ідея виникла з двох причин. По-перше, я звернув увагу на досить посередній стан фізичної підготовки міського юнацтва та відсутність інфраструктури, де діти та підлітки могли би займатись фізичним розвитком. По-друге, після початку війни у 2014 році, ми організували для учнів старших класів інструктажі з військової підготовки, проводили тренування та навчання на території нижнього парку. Й так поступово виникла ідея створити майданчик, який би сприяв пропагуванню здорового способу життя та активному відпочинку підростаючих поколінь смілян.
Проте, за декілька років, довелось зіштовхнутись із перепонами з боку тогочасної місцевої влади та припинити діяльність майданчика в парку. Тоді ми навіть переїхали до Канева, де нас охоче прийняли, але у цей же час виникла ідея з реконструкції набережної і я вирішив повернутись та спробувати втілити мрію в життя.
Та в цей же час було відкрито судове провадження й «Галактику» почали перевіряти численні комісії та експерти з екологічних питань, а громада міста розділилась на прихильників та супротивників реконструкції набережної».
Зима
Темною та складною стала для України зима 2022-го. Минув рік війни, постійні атаки та руйнування критичної інфраструктури повсякчас занурювали нас у ніч у будь-яку пору доби. На щастя, природа була прихильною, тож зимові місяці минали без сильних морозів та хуртовин, хоча декілька разів рипучий сніг все ж м’яко вкривав набережну й крига міцними обіймами стискала Тясмин від берега до берега.
У цей час «Галактика» не працювала у звичному для відвідувачів режимі, але невидима для нас робота продовжувалась тут весь час. Поки в землі чекали на свій час крихітні цибулинки тюльпанів, Віктор Степанович з хлопцями доглядали сульфінії та петунії в теплицях, розробляли плани на наступний сезон, доглядали за територією.
Денис розповідає, як три роки тому саме взимку вони робили місток на воді – забивали палі, обережно ступаючи на крихкий тонкий лід, тому що інакше – ніяк. От із судовою справою було ніяк інакше, як доводити законність та важливість проєкту, а також відсутність екологічних загроз під час втілення його в життя. Процес дійшов до Верховного суду України, й Віктор Степанович згадує, як вирішивши справу на його користь, суддя потиснув йому руку та щиро побажав успіху в подальшій реалізації проєкту.
Весна
Після рясних дощів із грозами та веселками, із-під зігрітої лагідним весняним сонцем землі з'являються перші паростки тюльпанів. Минає ще трохи часу й у повну силу розквітають ніжні рожево-персикові та оранжево-жовто-багряні бутони, світло жовті та рожеві, строкаті, пурпурові з сором'язливим білим окрайцем, лілово-білі та біло-лілові, бахромчаті, махрові, хвилясті й червоні тюльпани, темніші за вино, насичені кольором та пахощами весни.
У той же час смілянська «Галактика» одержує престижну європейську нагороду «За найкраще озеленення прибережної зони». Поїхати на нагородження до Варшави у 2020 році не вдалось через ковідні обмеження, тож вручено її було вже в 2021 році в київському Будинку архітектора.
Тієї весни, на початку нового сезону, нагорода з’явилась на набережній разом із книгою вдячності та побажань, де кожен відвідувач мав змогу зафіксувати власні враження та думки щодо побаченого.
Тепер, коли Віктор Овчаренко відкриває цю книгу і читає щирі слова вдячності, то розуміє, що все було недарма: «Наша дитяча казка виявилась також казкою і для дорослих – безпечним місцем приємного та здорового відпочинку. Окрім того, до початку повномасштабного вторгнення ми завжди проводили багато заходів – конкурсів та змагань для дітей та підлітків, недільні дискотеки з живою музикою для старшого покоління. Планів і зараз багато, й ми потроху рухаємось уперед. Сподіваюсь, у майбутньому ми зможемо залучити інвесторів і реалізувати «Галактику» у повному обсязі. Адже це має бути не лише набережна. Набережна – це початок».
Так, це дійсно початок. Цієї весни пара маленьких чорних місцевих качок, як і минулого року, вивела каченят. Людей вони не бояться, охоче підпливають до тих, хто готовий підгодувати їх хлібом. Щоправда, у 2022-му малих було сім, а цієї весни – п’ять. Але життя продовжується.
І знову літо
Інколи на набережній з’являються лебеді. Не знаю, звідки вони на Тясмині, чи то місцеві, чи теж знайшли тимчасовий прихисток, утікаючи від війни. Але набагато частіше тут можна побачити закоханих та молодят – щасливі пари, які приходять зафільмувати миттєвості щирого кохання на фоні мальовничої природи.
Ось і сьогодні на містку над водою стоїть дівчина в обіймах юнака в однострої. Вони мовчать, дивляться на воду, на тихе плесо, на квіти, на каченят, що невгамовно пищать. У цих двох постатях, що здалеку зливаються в одну, так багато любові, і, водночас, так багато болю війни…
Віктор Степанович теж тут – хазяйнує, допомагає хлопцям, обговорює реалізацію нового проєкту на потреби фронту, де захищає Незалежність та волю України також і його син, та розповідає мені історію створення набережної, що так припала мені до душі: «Я впевнений, що і зараз, і після Перемоги країні будуть потрібні люди, які горять бажанням здійснювати проєкти задля розвитку України у всіх напрямках та знають, що і як вони хочуть робити. Це найважливіше. Адже для людини немає нічого неможливого, варто лиш захотіти».
Я погоджуюсь, адже знаю, що мрії збуваються, нехай і не завжди так, як ми собі уявляємо.
