31 березня 2022 року у c. Забуччя, Бучанського району, що на Київщині під час виконання бойового завдання загинув Олексій Цибко. Йому було 55 років. В Смілі залишилася його дружина Алла та донечка Софійка, якій всього 1 рік і 8 місяців. Сім’ю Олексій перевіз з Києва до рідного міста на Черкащині, щоб заховати подалі від жахів війни. Сам же залишився у столиці, щоб не пустити ворога далі. За своє рішення він заплатив життям.
Алла з Олексієм у щасливому шлюбі прожили 21 рік. Яскравих моментів у їхньому подружньому житті завжди вистачало, бо в них було кохання і повага. Зараз лишилися лише теплі спогади, біль втрати та їхня спільна радість і щастя — донечка Софійка, яка й стала для тендітної жінки стимулом жити далі.
Олексій Цибко та його дружина Алла ЦибкоФото: з сімейного архіву
Прикладом у житті став дід
«Олексій народився у Смілі. Мама народила його у 17 років. Рідний тато покинув сім’ю і вона вдруге вийшла заміж. Саме цього чоловіка Олексій вважав за свого тата. Його звали Олександр Цибко. У 16 років, коли Олексій отримував паспорт, він вирішив взяти прізвище і по-батькові від чоловіка, який його виростив і виховав.
Дуже важливим у його житті був дідусь Олексій, який проводив багато часу із внуком. Дід був танкістом і під час війни втратив руку, працював у Смілі юристом.
Олексій після 10 класів ЗОШ № 6 у Смілі здобував першу вищу освіту у Львівському державному університеті фізичної культури ім. І. Боберського. Другу вищу за спеціальністю юрист міжнародного права здобув у Львівському національному університеті ім. І. Франка.
Освіту фізкультурника обрав не випадково, адже ще в школі займався легкою атлетикою. У 13 років він виборов рекорд по метанню диска серед дітей свого віку, який досі не зміг побити ще ніхто», - ділиться спогадами про дитинство чоловіка пані Алла.
«Регбі – це не спорт, а філософія життя»
Регбі Олексій почав цікавитися після закінчення університету. Незвичну для себе гру вперше побачив у Києві. На той час 20-річний спортсмен професійно займався легкою атлетикою. В свою команду регбісти взяли його відразу.
Він грав у командах «Арго-НАУ» та «Авіатор». 8 років підряд визнавався чемпіоном України в складі команди «Арго-НАУ».
Регбі Олексій Цибко присвятив все своє життяФото: з сімейного архіву
Олексій Цибко був капітаном Національної збірної України з регбі. Кілька років грав у Німеччині, де його визнали кращим гравцем у своїй лізі. Очолював Федерацію України з 2003 по 2005 рік та першим провів в Україні відбіркові матчі на Кубок Європи з регбі-7. Олексію вдалося зібрати в столиці 15 команд з різних куточків світу. Таких чемпіонатів на рівні пострадянських країн в той час не проводив ніхто. Також започаткував турнір на Кубок Чорного моря, який проводили до анексії Криму.
«Спорт — це теж структура, яку треба будувати і прививати любов до спорту треба змалечку», - так Олексій пояснив своє рішення відкрити регбійно-футбольний клуб «Сміла» у рідному місті.
«Вихованці клубу, який він заснував у 2007 році та де займалося близько 600 дітей, двічі ставали чемпіонами України, майстрами спорту з регбі. Дякуючи йому, діти їздили на змагання до Франції, Португалії…Брали участь у змаганнях у складі Національної збірної з регбі», - розповідає нинішній президент регбійно-футбольного клубу «Сміла» Алла Калініна.
«Регбі для нього було не просто захопленням, а філософією життя. Навіть на війні мав позивний «Регбіст». Був людиною ініціативною. Слова «не можливо» не було в його словнику. Говорив, що «краще жалкувати про те, що зробив, чим жалкувати про те, чого не спробував». Підтримував будь-яку ідею, якщо вона була задля розвитку.
Олексій підіймав прапор України у всіх куточках світу.Фото: з сімейного архіву
Олексій підіймав прапор України у всіх куточках світу, де бував. На змаганнях чи під час ділових візитів гордився тим, що представляє свою країну, що прославляє її, що світ бачить, що таке Україна і хто такі українці. Підіймати прапор своєї країни на змаганнях світового рівня для нього було великою гордістю та нагородою. Він дуже любив це робити, бо це престижно представляти свою країну перед іншим світом», - розповідає дружина Олексія Цибка — Алла Цибко.
"Регбі - це не спорт, а філософія життя"Фото: з сімейного архіву
В Німеччині сьогодні кожна регбійна гра розпочинається з хвилини мовчання за президентом Федерації регбі України 2003-2005 років Олексієм Цибком та регбістами, які загинули в боротьбі за Україну в російсько-українській війні. Про це Аллі розповіли у Федерації регбі України.
У Варшаві в Польщі започаткували спортивний трофей ім. Олексія Цибка у формі щита під назвою «Gloria Heroibus», який передаватиметься від команди до команди.
Трофейний щит ім. О. ЦибкаФото: Алли Цибко
Історія їхнього знайомства…
У Києві у 2001 році Олексій познайомився зі своєю дружиною Аллою. Вона працювала помічником стоматолога у стоматологічній клініці на Андріївському узвозі.
Красиве подружжя Фото: з сімейного архіву
«Олексій того дня приїхав на виставку картин свого друга-художника, а я йшла з роботи. Він підійшов до мене з пропозицією познайомитися. Я запитала: «Навіщо?». Він відповів: «Для того, щоб скласти міцну і гарну родину». Я відмовила і пішла собі далі, але Олексій мене догнав і так ми познайомилися.
Олексій був людиною слова. Він завжди виконував те, що обіцяв і говорив. Був для мене прикладом мужності, витривалості і, водночас, ніжності та підтримки. Я завжди могла на нього покластися».
Олексій та Алла у КиєвіФото: з сімейного архіву
На участь в АТО благословила мама
Олексій Цибко був учасником Революції Гідності. У 2014 році пішов добровольцем в АТО.
«На участь в АТО його благословила мама. Вона подарувала йому ладанку і хрестик, щоб вони його оберігали, і завдяки мамі, я думаю, він повернувся живим і неушкодженим. З цією ладанкою і хрестиком Олексій пройшов АТО і вони ж були на ньому в день його загибелі», - каже Алла.
Перед впертим характером чоловіка, Алла могла, як вона каже, «або підтримувати його, або не заважати», тому з розумінням поставилася до його бажання йти захищати країну.
«Олексій хотів на свої очі побачити, що там відбувається. Пішов в АТО разом зі своїми товаришами, які воювали в Афганістані. І хоча він не був в Афганістані, але потрапив у один підрозділ з цими хлопцями. У складі п’ятої роти батальйону «Дніпро-І», яким керував Володимир Іванович Шилов, вони були в Новоазовську, Маріуполі, виконували спецоперацію в Одесі».
У 2015 році Олексій Цибко балотувався на посаду міського голови Сміли.
«Щоб він ставав мером, я не хотіла, я розуміла, що це буде не просто для мого чоловіка і для нас обох. У Києві в мене була улюблена робота викладача англійської та іспанської мов в університеті ім. Т.Шевченка і яку дуже поважав і схвалював мій чоловік. Я не дуже розуміла, як ми будемо жити - він у Смілі, а я тут. Але Олексій був наполегливим і вже щось собі як надумав, то завжди йшов до своєї мети і я, звісно, погодилася. Так ми навчилися жити на два міста. Я приїжджала до Сміли на вихідні та канікули, або він приїжджав до мене в Київ».
Міським головою Сміли Олексій Цибко пробув з 2015 по 2020 роки.
Донька, як подарунок долі
У 2020 році 3 листопада в Олексія і Алли Цибко народилася довгоочікувана донечка Софійка. Дитина для подружжя стала подарунком долі. Олексій дуже любив свою доньку. Тим більше, вона і зовнішністю, і по характеру схожа на нього.
З донечкою СофійкоюФото: з сімейного архіву
«В перші тижні після загибелі Олексія, Софія дуже часто питала за тата. Вона росла в нього на руках. Олексій був відповідальним батьком. Я спокійно могла залишити на нього дитину і йти у своїх справах. Він і одягав, і годував, міняв підгузки, грався з нею, вчив її говорити, вчив з нею віршики, укладав спати, коли я падала з ніг від утоми. З ним Софія була «шовковою» дитиною, а зі мною могла повередувати. Кажуть, що діти досить швидко все забувають, але й досі коли Софія переглядає наші спільні відео або фотографії вона показує на них тата, знає речі, які належать йому і каже що «Це татові!».
Олексій з молодшим братом МиколоюФото: з сімейного архіву
Мій чоловік мав досвід виховання дітей. Його рідний брат Микола, молодший за нього на 11 років. В дитинстві Олексій допомагав мамі з братиком, бо батькам багато доводилося працювати. Брати завжди були справжніми друзями і однодумцями. Нині його брат теж захищає нашу країну. А ще Олексій був хрещеним батьком донечки брата Марії, яку безмежно любив і балував завжди», - розповідає Алла.
Жінка досі за смерть батька доньці нічого не казала. Дівчинка знає, що її тато, з яким вони були як найкращі друзі, зараз знаходиться на війні.
На святкуванні Софійчиного 1 року життяФото: з сімейного архіву
А потім настала війна…
Що буде повномасштабна війна і до неї треба готуватися Олексій знав ще задовго до 24 лютого. За два тижні до її початку друг запросив його до Івано-Франківська, де вони вчилися користуватися переносними протитанковими комплексами Javelin. Алла до поїздки Олексія поставилася несерйозно, бо не вірила, що війна можлива в наш час і в нашому сторіччі.
З навчання Олексій приїхав наповнений враженнями. «Я побачив там воїнів. Я побачив там впевнених, вмотивованих і патріотично налаштованих молодих людей, які готові воювати за Україну. Я думав, що це нам 50-річним доведеться вчити їх, молодих. А все було навпаки, вони вчили нас. Тепер я точно знаю, що з такими людьми, ми виграємо цю війну», - описав свої враження від поїздки Олексій у розмові з дружиною.
Таким Софія запам'ятає татаФото: з сімейного архіву
«Він постійно мені говорив про те, що війна буде, а я не вірила. 24 лютого він розбудив мене о 5:00 ранку, поцілував і сказав, що почалася війна. Я не могла в це повірити, навіть коли почула вибухи за вікном. Ми живемо в Києві в такому районі, де вибухи було чутно досить добре. Було страшно, але все одно не вірилося. Я вийшла на вулицю, щоб подивитися що там відбувається і купити дитині підгузки. Там побачила схвильованих, стурбованих і переляканих людей, черги до банкомату та за продуктами. Магазини були зачинені. Здавалося, що все це нереально, неправда і що все це ненадовго…
В той же день Олексій сказав, що мусить йти захищати нас і столицю. Він пішов зі своїми побратимами з Айдару, з якими воював у 2014 році і залишився у спецпідрозділі розвідки».
Після того як за 300 м від дому, де жив Олексій з Аллою у Києві в будинок у Куренівському парку влучила ракета, Олексій відправив дружину з дитиною до Сміли. Це було 8 чи 9 березня.
Олексій залишився у підрозділі, який виїжджав на окремі завдання у Києві, Бучі, Гостомелі, Ірпені, Пущі-Водиці, селах Мила та Шпітьки. Загинув він у день звільнення Бучі 31 березня у селі Забуччя, Бучанського району. З ним з його підрозділу загинуло ще 9 осіб.
Поховали героя на алеї слави на кладовищі Лісове в Києві. За свої заслуги перед Батьківщиною посмертно нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
Олексія посмертно нагородили медаллю "За бойові заслуги"Фото: з сімейного архіву
20 квітня цього року на сесії Смілянської міської ради Олексію Цибку посмертно присвоїли звання Почесного громадянина Сміли, а 8 липня у центральній бібліотеці ім. О. Журливої у Смілі відкрили музей пам’яті ім. Олексія Цибка.
Під час навчань у Івано-ФранківськуФото: з сімейного архіву
«Олексій був для мене близьким товаришем і, практично, рідним братом. Це була дуже порядна людина і справжній патріот, видатний спортсмен і мій підлеглий. Його загибель стала для мене великою втратою», - говорить Сміла.City про загибель товариша його друг, побратим і командир батальйону «Дніпро-І» Володимир Шилов.
Післямова
Сміла.City підготувала цей матеріал, щоб зберегти пам’ять про нашого земляка і відому у Смілі та поза її межами людину Олексія Олександровича Цибка.
Інформацію про нього буде збережено у всеукраїнському Меморіалі пам’яті, який створений Агенцією медійного росту АБО. Меморіал збирає всю інформацію про цивільних і військових жертв війни росії проти України.
Допоможіть і ви зберегти пам'ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про ваших близьких та знайомих, які пішли з життя через війну:
- для загиблих військових https://forms.gle/gx6rCHNBCnSbPdXM6
- для цивільних жертв https://forms.gle/dR3P4EUWd2VVbM7Q6
- сторінка Меморіалу у Facebook.
- підписатися на Меморіал у Телеграмі
